Правила мови для безбар'єрного спілкування
232372 ПЕРЕГЛЯДІВ
Коли ви не впевнені, чи є слово образою або ні, чи не зачіпає воно почуттів, спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтеся, про яку ви говорите або пишете. Чи сподобалося б вам таке звернення, чи хотіли б ви, щоб про вас говорили так? Тож пропонуємо прості правила для спілкування без бар'єрів
Уникайте маскувальних слів.
Евфемізми, або маскувальні слова, вживаються, коли мовці не знають, як коректно говорити, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень та метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра», «діти з синдромом Дауна» — це коректна термінологія.
Використовуйте фемінітиви.
Українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Звісно, що не всі люди у нашому суспільстві готові до вживання фемінітивів, у такому разі залиште за людиною право вибору, як вона хоче, щоб про неї писали / говорили / звертались.
Не перебільшуйте у своїх висловлюваннях
Іноді ми схильні драматизувати, та між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і «людина, прикута до візка» відчувається різниця, правда ж? Адже в дійсності людина ні до чого не прикута, на ній немає кайданів, а крісло колісне — це просто засіб для пересування. Або, наприклад, досить поширена фраза «смертельний діагноз». Що це означає? Ми знаємо випадки, коли люди роками живуть із хворобами, які називають «смертельними», і ніхто, навіть лікарі, не можуть точно спрогнозувати результат. Тож будьте обережні з такими висловлюваннями і залишайтесь максимально близькими до реальності.
Дотримуйтесь принципу «спочатку людина»
Для безбар’єрної мови є таке просте правило, яке звучить так: «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Тобто у фразах та висловах спочатку згадуйте людину, а далі вже її ознаки, якщо це потрібно. Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.
Утримуйтесь від узагальнень
Дуже поширена помилка, яка призводить до формування стереотипів, — узагальнення. Ми пов’язуємо поведінку та дії людини з її етнічною належністю, кольором шкіри, статтю тощо. А також дії однієї людини проєктуємо на цілу групу, до якої ми її зараховуємо. Через узагальнення слово «цигани» набуло негативних конотацій, а словосполучення «прекрасна стать» використовують стосовно жінок, хоча насправді люди бувають прекрасними незалежно від своєї статі. Фрази, які починаються з «усі люди з інвалідністю», «кожна жінка» або «більшість геїв» просто неправдиві, бо не мають під собою ніяких точних статистичних чи науково підтверджених даних. Адже люди різні зі своїми такими ж різними поглядами, особливостями та ознаками. Ми всі неповторні, а там, де є унікальність, не має бути місця узагальненням.
Використовуйте нейтральну термінологію
Прояв емпатії та доброзичливого ставлення — це важливо й потрібно, але інколи ми можемо несвідомо додавати висловленню зайвого емоційного забарвлення. Наприклад, часто можна побачити формулювання «жертва домашнього насильства», хоча коректніше було б писати «постраждала від домашнього насильства». Інший приклад — «людина, що страждає на психічний розлад»: існують такі види психічних порушень, з якими люди живуть упродовж усього свого життя, але це не означає, що їхнє життя перетворюється на суцільні муки. Людина може проходити терапію, як медичну, так і у фахівця, вона просто живе з таким діагнозом так само, як і інші люди. Тому замість «страждає» ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».