Безбар`єрність у воєнний час: життя в окупації не дорівнює зраді
Ти жив в окупації? Зрадник!
Ти родом з деокупованих регіонів? Все одно зрадник!
Скільки таких міфів і стереотипів? Безліч. Репутація тисяч українців нині заплямована одним словом: окупація. І навіть після повернення територій на місцевих мешканців ще не раз кривим оком поглядатимуть. Звідки це береться? Як цю стигму подолати? Пояснює Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.
«Один зі стереотипів нинішньої війни, який нам «допомагають» нав’язувати вороги, це те, що люди навмисно не виїхали, бо вони, наприклад, підтримували перспективи взаємодії з окупаційними військами. Це є певним віддзеркаленням ще радянського міфу: всі, хто був в окупації, є ворогами народу, зрадниками, противником, носіями чогось неправильного і несправедливого. По факту – не так. Є дуже багато ситуацій, які призвели до того, що люди були змушені залишитися в окупації», – зазначає військова психологиня Олена Сек.
Ось найбільш поширені причини
Певні території опинилися в раптовій окупації. У перші дні повномасштабного вторгнення люди просто не мали фізичної можливості завчасно виїхати чи згодом евакуюватися. У якийсь момент, протягом буквально одного дня, люди перейшли з одного статусу – вільного народу, громадян України – в статус мешканців окупованої території.
Високий рівень моральних цінностей не дозволив людям покинути рідних і близьких, що не в змозі подбати про себе самостійно. І це дуже важливий показник: попри усвідомлення потенційних ризиків – зберігати вірність і відданість своїй родині.
Професійний обов’язок: медики, рятувальники зазвичай прагнуть допомагати до останнього. Навіть якщо через це ризикують не тільки залишитися на окупованій території, а й власним життям.
«Ми знаємо випадки, коли серед цих професій були і вчителі. Це люди, які поширюють правильні ідеологічні та моральні установки, тому в розумінні нашого противника є носіями чогось небезпечного. Через це вони опинялися в категорії «незручних». Відносно них вчиняли найскладніший психологічний та фізичний тиск», – пояснює Олена Сек.
Після усвідомлення того, що для життя в окупації можуть бути різні форми мотивації, військова психологиня радить прийняти ще 2 фактори – саме на них фахівці базують спілкування з мешканцями деокупованих територій
Ці люди є експертами з виживання. І дуже багато їхньої симптоматики, емоцій, почуттів, елементів поведінки є наслідками їх унікального досвіду. У складних умовах постійних загроз вони змогли зберегти своє життя, що має значення не тільки для рідних і близьких, а й для всієї країни. І вже за це їм варто подякувати.
Ці люди можуть й досі перебувати в стані невизначеної втрати: свободи, волі, варіантів дії, вибору. І це дуже складний процес, який поєднує в собі горювання, тривогу, гострі стресові розлади та ознаки емоційного вигорання. В окупації вони отримали комплексний травматичний досвід, але зробили свій вибір – вільну Україну.
У них була можливість виїхати до країни-агресора, якби вони дійсно були прихильниками тієї ідеології. Але якщо вони залишились, то тепер завдання громадян України – допомогти своїм співвітчизникам у фізичному та ментальному відновленні. Користуючись підтримкою суспільства вони можуть піти шляхом посттравматичного зростання. Або ж, якщо несвоєчасно звернуться по допомогу, коли вже не матимуть особистого ресурсу подолати ситуацію, є ймовірність розвитку уразливого стану в напрямку посттравматичних стресових розладів. І тоді вже знадобиться інший досвід, накопичений українськими фахівцями – психотерапевтичний, медикаментозний тощо.
Цикл ефірів з фахівцями відбувається у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я, яка впроваджується за ініціативою першої леді Олени Зеленської.
Більше джерел для підтримки себе та людей поруч – на https://bf.in.ua/turbota