ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАСУДЖЕНИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАСУДЖЕНИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ
320213 ПЕРЕГЛЯДІВ

Наукова стаття Ірини Яковець, доктора юридичних наук, старшого наукового співробітника:

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАСУДЖЕНИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ

 

Нині на тлі російської агресії, набуває актуальності питання виконання покарання російських військових, причетних до кримінально-протиправних дій. Уже зараз наша держава має значне число військовополонених, які або були захоплені в ході бойових дій, або самостійно здалися в полон. За офіційною інформацією, Україна створюватиме повноцінні табори для російських військовополонених, «тому що їх сотні». Посадовці наголошують, що ми «будемо приймати рішення організовувати централізоване утримання полонених за всіма законами Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (далі – Конвенція)[1], з усіма вимогами, яких, до речі, досить багато і вони не прості, досить складні»[2].

Міністерство оборони та Мін’юст видали спільний наказ від 10 березня 2022 року № 85/1117/5 «Про тимчасові заходи з розміщення та тримання військовополонених», зареєстрований в МЮ за номером 1131/5 від 11.03.2022 р., який врегульовує типи місць, де утримуватимуться військовополонені, порядок поводження з ними та органи, відповідальні за це.

Згадуючи вищевказаний наказ, вважаємо за доцільне звернути увагу, що ряд його положень не повною мірою враховують як норми Конвенції, так і положення чинного національного законодавства. Зокрема, за ст. 9 Закону України «Про оборону України»[3], саме Кабмін уповноважується встановлювати «порядок здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими та інтернованими особами в особливий період відповідно до норм міжнародного права». Звідси – це питання має вирішуватись не на рівні спільного наказу двох Міністерств, а постановою Кабінету Міністрів України. Крім того, по-перше, відповідно до абз. 14 частини першої ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»[4], до основних завдань саме Служби правопорядку відноситься організація збору, супроводження та охорони військовополонених (курсів авторів). По-друге, незважаючи на те, що Конвенція безпосередньо не вказує на орган, на який держава має покласти обов’язки щодо утримання військовополонених, у ст. 39 цього документу передбачається, що «Кожен табір військовополонених буде поставлений під безпосереднє управління відповідального офіцера, що належить до регулярних збройних сил Держави, що тримає в полоні», але Державна кримінально-виконавча служба України не належить до регулярних збройних сил, і зараз відповідне законодавство не передбачає наділення її функціями утримання військовополонених та, тим паче, надання їм медичної допомоги. І це слід враховувати при прийнятті відповідних норм.

Але навіть за таких умов можна стверджувати, що з порядком триманням військовополонених зараз є хоча б якась визначеність. Проте далеко не всі військовополонені залишаться в такому правовому статусі або будуть передані в ході обміну, ряд з них, безумовно, буде притягнутий до відповідальності за вчинення воєнних й інших злочинів, та направлений в подальшому для відбування покарання.

На перший погляд, в таких випадках можна було б стверджувати, що і статус особи буде змінений – з «військовополоненого» на «звичайного засудженого». Проте Женевська Конвенція і тут передбачає певні винятки, закріплюючи у ст. 85, що «Військовополонені, яких переслідують судовим порядком відповідно до законодавства  держави,  що  тримає в полоні, за діяння, учинені ними до взяття в полон, користуються, навіть у випадку засудження, пільгами цієї Конвенції».

Аналіз Конвенції  та, зокрема, її статті 85, створює первинне враження, що засудженим військовополоненим повинні забезпечуватися усі без винятку пільги, передбачені в цьому акті. І їх перелік є доволі широким, а окремі переваги навіть в сучасних умовах європейського гуманістичного підходу є недоступними для інших осіб, які засуджені та відбувають покарання в місцях позбавлення волі України.

Так, за Конвенцією військовополонених розміщують в умовах, настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій місцевості  військ  держави,  що тримає в полоні.  Ці умови створюються з урахуванням звичок та звичаїв військовополонених і в жодному випадку не повинні бути шкідливими для їхнього здоров'я. Приміщення, передбачені  для  того, щоб ними користувалися військовополонені індивідуально або колективно, повинні бути повністю захищеними від вологи, достатньо обігріватися   й освітлюватися,  зокрема між настанням темноти й вимкненням світла. Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю,  якістю  й різноманітністю для того, щоб підтримувати добрий стан здоров'я військовополонених та запобігати втраті  ваги або  розвитку недостатності харчування. До уваги слід брати й звичний для військовополонених режим харчування.

Держава, що тримає в полоні, зобов'язана вживати всіх санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в таборах чистоти й умов,  сприятливих для  здоров'я,  а  також  для запобігання епідеміям. Військовополонені, які хворіють на тяжку  хворобу,  або  стан здоров'я   яких   вимагає спеціального  лікування,  хірургічного втручання або госпіталізації,  повинні прийматися  до  будь-якої військової  чи  цивільної медичної  установи (слід зауважити, що медичні частини та медичні заклади ДКВС України не є ані військовими, ані цивільними), в якій  може бути забезпечене таке  лікування. Медична допомога військовополоненим повинна надаватися переважно медичним персоналом держави, до якої вони належать, а також, по можливості, однієї з ними національності. Витрати на лікування,  зокрема витрати на придбання будь-яких пристроїв, необхідних для підтримання здоров'я військовополонених, зокрема зубних  протезів  й інших штучних пристроїв,  та окулярів покладаються на державу, що тримає в полоні.

Поважаючи особисті вподобання кожного військовополоненого, держава, що тримає в полоні, сприяє практиці влаштування для військовополонених інтелектуальних, освітніх та оздоровчих занять,
спортивних змагань  та  ігор  і  вживає  заходів,  необхідних  для їхнього здійснення, шляхом забезпечення їх відповідними приміщеннями та необхідним обладнанням.

Щоб забезпечити обслуговування в офіцерських таборах, виділяють у достатній кількості військовополонених, які мають інші звання тих самих збройних сил та  які  по  можливості  розмовляють тією  самою  мовою,  при цьому до уваги беруть звання офіцерів та військовополонених, які мають такий самий статус. Усіляко заохочується здійснення  нагляду самими офіцерами за харчуванням офіцерів за спільним столом.

Наведеним вимоги до умов тримання військовополонених не вичерпуються.

Тож в якому обсязі на засуджених військовополонених мають поширюватися норми (пільги), передбачені Конвенцією? На нашу думку, відповідь на це питання витікає зі змісту абзацу третього статті 108: «У будь-якому випадку військовополонені, засуджені до покарання з позбавленням волі,  мають   переваги,   передбачені статтями  78  та 126 цієї Конвенції.  Крім того, вони мають право одержувати й відправляти кореспонденцію, одержувати, принаймні, одну посилку-допомогу на місяць, регулярно перебувати на свіжому повітрі;  отримувати необхідну за станом їхнього здоров'я медичну допомогу, а також духовну допомогу, яку вони можуть захотіти отримати». Згадані в цій нормі статті стосуються права на подачу клопотань і інших звернень, а також відвідування представниками консульських установ і представництв, гуманітарних організацій. Покарання, які можуть застосуватися до них, повинні відповідати положенням третього абзацу статті 87 (заборона будь-яких колективних покарань за індивідуальні діяння, тілесних покарань, тримання в приміщеннях без денного  світла  та взагалі будь-яких видів тортур або прояви жорстокості).

КВК України вже зараз повною мірою передбачають дотримання всіх цих вимог, а щодо посилок-передач та контактів з зовнішнім світом – навіть значно більше можливостей, включаючи дзвінки з мобільних телефонів та доступ до Глобальної мереж Інтернет. Тож тут ніякої окремої регламентації (імплементації) цих положень Конвенції в національному законодавстві не вимагається.

Проте окремого регулювання вимагає питання праці засуджених-вйськовополонених, оскільки постійно наголошується на доцілності її викоритсання для відновлення знищеної та пошкодженої інфраструктури. За існуючими в національному та міжнародному праві підходами, праця засуджених до позбавлення волі — один з основних засобів виправлення та ресоціалізації.
Як прямо передбачено у ст. 118 КВК України, засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, при цьому враховуються наявні виробничі потужності, зважається на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Разом із тим, Конвенція передбачає (ст. 49), що держава, яка  тримає  в  полоні, може використовувати працю військовополонених, які є працездатними, беручи до уваги їхній вік, стать, військове звання та фізичну здатність виконувати певну роботу  й  маючи  на  меті,  зокрема,  підтримання  їх  у  доброму фізичному та психічному стані. Крім робіт, пов'язаних з керуванням табором, уведенням його в експлуатацію або утриманням і технічним обслуговуванням, військовополонених можна примушувати  виконувати  лише  певні, вказані у Конвенції, види робіт, які не мають воєнного характеру або призначення, і спрямовані на відновлення сільського та інших видів господарства, пошкодженої інфраструктури тощо. При цьому Конвенція дозволяє використання такої праці на користь приватних осіб, хоча прямо цього і не закріплює (ст. 57): «Поводження з  військовополоненими,  які працюють на приватних осіб, навіть якщо ці останні  відповідають  за  їхню  охорону  та захист, не повинно бути гіршим, ніж поводження, передбачене цією Конвенцією. Держава, що тримає в полоні, військова влада та начальник табору, до якого належать такі військовополонені, несуть
повну відповідальність за тримання військовополонених,  піклування
про них, поводження з ними та виплату винагороди за їхню працю».

Як видається, в наведеному ключовими є категорії «може використовувати працю» та «військовополонених можна примушувати  виконувати…» певні види робіт. Інакше кажучи, праця осіб, які належать до числа військовополонених, окрім загальних цілей, має на меті й інші завдання, які, по суті, спрямовані на відновлення втрат держави. Тобто, праця військовополонених має додаткову мету, яку умовно можна назвати «компенсаційною».   

Що стосується умов праці військовополонених, то всі вони відповідають чиним нині нормам КВК. Це стосується і заборони використання таких осіб на шкідливих видах робіт, і оплати праці та її розміру, і врахування стану здоров’я тощо. Разом із тим, для однозначної неможливості визнання праці засуджених військовополонених рабською, є доцільним внесення змін й до інших законодавчих актів, зокрема, які стосуються воєнного та надзвичайного стану.

Таким чином, для усунення можливих юридичних колізій необхідно або нормативно закріпити таку працю в кримінальному (кримінально-виконавчому) законодавстві, або через внесення змін до Законів України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про правовий режим надзвичайного стану».



[1] Женевська конвенція про поводження з військовополоненими// https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_153#Text

[2] В Україні заговорили про табори для російських полонених// https://www.unian.ua/war/v-ukrajini-zagovorili-pro-tabori-dlya-rosiyskih-polonenih-novini-vtorgnennya-rosiji-v-ukrajinu-11731087.html

[3] Закон України «Про оборону України» // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text

[4] Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»// https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3099-14#Text

ПРЯМИЙ ЕФІР