Сексуальні домагання у європейських вишах: як це буває і чи буває взагалі
Зараз усе студентство КНУ очікує результати розслідування резонансного випадку, сексуальних домагань зі сторони викладача ботаніки, Петра Романенка у сторону другокурсниці вишу КНУ, Клементини Квіндт. Поки що ніяких новин про цей випадок не має, і не буде до кінця розслідування.
А якби таке відбулося у Німеччині? Про це розповість уповноважена з прав жінок і питань рівноправ’я Вільного університету Берліну (Freie Universität Berlin), керівника дослідницького центру Margherita-von-Brentano, Хайке Пентельман.
Редакція: Пані Пантельман, сексуальні домагання у німецьких вишах... Що Вам відомо про це?
Хайке Пантельман: Є дуже велике дослідження федеральної Антидискриминаційної служби (Antidiskriminierungsstelle des Bundes), що було проведене у 2015 році. Воно саме присвячене темі сексуальних домагань і насиллю у німецьких університетах. Якщо резюмувати, то висновок звучить так: ці злочини в німецьких вищих навчальних закладах стали жахливою "нормою".
- Тобто ця проблема знайома кожній другій студентці в Німеччині. За даними на 2015 рік. Минуло вже п’ять років. За ці роки суспільний рух #MeToo, який почався з гучного скандалу навколо Харві Вайнштейна і сексуальних домагань у Голівуді, багато чого досяг.
- Я ось цілком не впевнена у тому, що в Німеччині ситуація сильно змінилася з тих пір. Можливо, рух #MeToo мав такий ефект у США, але у нас я бачу, що його дія була досить обмеженою. у медійному просторі - так, але в цілому в Німеччині ситуація не покращилась.
- Тоді спробуйте оцінити її за шкалою від "1" до "10". Яку б оцінку Ви дали?
- Це зробити дуже складно, я не знаю, що для вас "погано". Є загальноєвропейське дослідження. Воно говорить про те, що приблизно 54 відсотки студенток ставали жертвами сексуальних домагань або насилля в університеті. Це надто високий відсоток! Якщо це явище є у суспільстві, то воно є і в академічному середовищі.
- Коли щось відбувається, як Ви про це дізнаєтесь?
- Ми займаємось більше дослідницькою діяльністю на цю тему, з нашими міжнародними партнерами. І ми знаємо, що є величезний дефіцит інформації про те, куди можна звернутися за допомогою. Серед студентів має місце думка, що звертатися, по суті, нема до кого, якщо щось станеться, і що це особливо нічого не змінить, якщо до когось звернутися. Дуже мало університетів мають уповноважених по таким питанням. І це має свої наслідки. Якщо про це говорити, але тебе не чують, то ніхто і не буде більше намагатися.
- Виходить, німецькі виші не можна віднести до передових у боротьбі з сексуальними домаганнями?
- Німецькі виші стараються вирішити цю проблему. Як громадські організації вони зобов’язані боротися з будь-яким проявом дискримінації, але це складно. У вишах багато інших проблем. У Німеччині в цілому є така схильність: говорячи про сексуальні домагання і насилля, показувати пальцем на інших. Мовляв, ця проблема є в інших країнах. Коли заходить мова на цю тему, одразу говорять: "Так, в США з цим зовсім погано". А у себе ніхто не хоче бачити проблему, але це не означає, що виші зовсім нічого не роблять. Багато хто розробив свої положення рекомендаційного характеру. Тяжко розкачати цю табуйовану тему.
- Скільки університетів мають спеціальних уповноважених?
- Спеціальні уповноважені по боротьбі з сексуальними домаганнями є тільки в декількох університетах. Частіше за все цими питаннями займаються уповноважені по рівноправ’ю. Такі структури створені у кожному університеті. Однак я вважаю, що випадками з сексуальним насиллям мають займатися спеціально підготовлені кадри. Цим не можна займатися між ділом.
- Які поради Ви можете дати?
- Маю сказати, що коли ми говоримо про сексуальні домагання і насилля, треба розуміти, що мова іде не про секс. Головне тут - влада: домінування когось над кимось. Звичайно, сама академічна середа створює передумови для виникнення таких ситуацій, оскільки є небезпека, що хтось може скористатися своїм службовим становищем. Але всі опитування показують, що все ж сексуальне домагання і насилля виникають частіше у середовищі самих студентів. Звичайно, бувають випадки і з викладачами.
- Як тоді реагують німецькі університети?
- Складно сказати. Це все ж кадрові питання, і вони вирішуються конфіденційно. В інших країнах частіше є можливість заявити про це публічно. Постраждалі займають одразу активну позицію і оприлюднюють імена. У Німеччині так чинити не прийнято. Такими випадками займається відділ кадрів. І питання вирішується на правовому рівні. Сторони дають зобов’язання про нерозголошення деталей справи. Тому я не можу вам назвати сенсаційних випадків. Була історія у Вищій школі музики, яка вилилася в пресу. Але в цілому ці проблеми вирішуються за закритими дверима.
- І якщо ми не читаємо про це в газетах, це ще не означає, що таких випадків не існує?
- Так, саме так.
- Вам, напевно, складно тоді згадати про якийсь конкретний випадок з вашої практики...
- Я не можу розповісти ні про один випадок, який би мені запам’ятався, але я можу Вам описати схему, яка простежується знову і знову. І вона мене шокує! Ситуація повторюється раз у раз: постраждала кидає навчання і йде з університету, а винна особа залишається. І цей факт мене щоразу заставляє здригатися. Саме жертва приймає рішення піти, оскільки не бачить ніякого іншого виходу з ситуації...
- Якщо є уповноважені, чому такий підсумок? Чого не вистачає дівчатам в Німеччині?
- Табу, що накладене на цю тему. Жінки, які про це говорять, часто чують у відповідь: «Спідниця була закоротка», «Нема чого тепер з себе жертву корчити». І тому подібне. Або поведінку чоловіків починають зводити в категорію норми: «Це нормально, чоловіки такі». Вибачте, але не такі! Можливо, деякі, але не всі. Подружки шепотять постраждалій: "Ну, тобі не слід було, ти могла б..." Але ж це структурна проблема! Мова йде про співвідношення сил. В університетах применшують ці скандали, цю тему в цілому.
- Що треба робити? Може, є якийсь план дій?
- Превентивні заходи - це задача вишів. Вони мають вживати заходи, а не індивідуум. Важливо, звісно, аби було куди звернутися: офіційна структура. І важливо, аби проблему не зам’яли. А далі все залежить від бажань постраждалої. У нас - така практика. Думаю, в інших вузах - схожа ситуація. Якщо звертаються до уповноваженого з питань рівноправ’я, то від дає зобов’язання про нерозголошення таємниці. І разом вони йдуть так далеко, як цього захоче сама постраждала. Якщо дівчині було важливо просто висказатися, але вона не хоче давати хід справі, то це бажання для нас - закон. Як бачите, все залежить від конкретного випадку.