Про тривогу в дорослих та дітей: методи психотерапевтки Лінн Лайонс
Майже кожна третя людства відчуває в своєму житті тривожні моменти. Якщо не навчитися з ними справлятися, вони можуть перерости в гнів або депресію. Психотерапевтка, соціальна працівниця Лінн Лайонс розробила власні методи розпізнавання та боротьби з тривогою. Про це поговоримо далі.
Тривога- це відомий стан занепокоєння. Найчастіше він виникає в період дорослішання, навчання. Але тривога може негативно впливати на наше життя: дитина в стані тривоги починає конфліктувати, впадає в апатію, гнів.
Тривогу відчувають як діти, так і дорослі. Стан занепокоєння виникає в корі головного мозку, де ми вибудовуємо собі різні ситуації. Наприклад, дитина думає:" А що буде, якщо я помилюся? " або "Чи не засміють мене через цей вчинок в класі? " Батьків теж часто супроводжують дратівливі думки: " Я проводжу більше часу на роботі, моя дитина самотня".
Проблема тривожності- немає з чим боротися, адже це лише наша яскраво вибудувана картина побоювання. Коли ми знаходимося в стані занепокоєння, наше обличчя червоніє, напружується, організм дає збій. Тривога дійсно може негативно вплинути на фізичний та моральний стан, як дитини, так і дорослого. Перше, що допоможе знизити рівень занепокоєння- усвідомлення процесів, які відбуваються в організмі.
Тривога часто передається від батьків до дітей. В родині, де батьки навіюють занепокоєння, небезпеку, постійні ризики, діти бачать світ в небезпечних кольорах. Батьки є ключовою моделлю для своїх дітей. Вони їх наслідують. Тож в тривозі дітям не залишається нічого іншого, як постійно шукати у всьому небезпеку. Наприклад, дитина часто запитує батьків, чи заберуть вони її з садочку, чи не покинуть, або діти починають маніпулювати своїм станом здоров'я, бо вони запускають тривогу в організмі.
В тривожних сім'ях дитина не впевнена в собі і цей стан вона несе в доросле життя. Бо її страшно, її занепокоює стан суспільства. Відтак, якщо дитина боїться темряви або висоти, це нормально. Але якщо дитина не відповідає на уроках або вона проявляє пасивність у своїх діях, бо її нудно, то тут явно проявляється поведінка тривоги.
Проте, варто донести до дитини, що нервувати це ж нормально. Так організм реагує на небезпеку або певну проблему. Тривога має місце в житті й дитини, й дорослого. Так, нові друзі, новий колектив, нові завдання стають причиною занепокоєння. Але цей стан не довготривалий.
Щоб уникнути тривоги, насамперед варто зрозуміти, що є предметом занепокоєння. Потрібно розуміти, як тривога працює та як вона діє в інших ситуаціях. Також добре виявляти тривогу, ознайомитися з нею, навіть дати її ім'я, а потім дистанціювати її від себе. Це допоможе стати сильнішим. Варто навчитися екстерналізувати тривогу, тобто усвідомлювати, коли вона може з'явитися. Наприклад, під час приходу дитини до нової школи або під час екзамену з водіння людина зустрічається із занепокоєнням. Проте, нам відомий вже цей стан і ми можемо дати йому відсіч. Ну, як варіант, сказати:" О, привіт, тривого, ти вчасно ".
І наостанок, єдина можливість тримати себе стійко перед тривогою- практика. Лише вона допоможе адаптувати до неприємних ситуацій, стресових дій. Це можливість навчитися усвідомлювати свої почуття, керувати ними та повертатися у звичайний комфортний стан.
Тож тривога з'являється непередбачувано, пригнічує наш стан та непомітно йде від нас. Майбутнє може бути несподіваним, тому сприймати удари долі-нормально. Так людина готується до життя, випробувань, важливих ситуацій.