Бог дав – бог взяв
Трагедія, що трапилась у Бориспільському районі Київської області 23 липня 2020 року, сколихнула не лише Україну, а й весь цивілізований світ. Посольство Сполучених Штатів у Києві присвятило цій жахливій події спеціальний допис у Twitter, Європейський Союз і Велика Британія забили на сполох, президент Зеленський виступив з полум’яною промовою й навіть Всесвітній банк висловив глибоку стурбованість – майже таку, як у лютому 2014 року, коли в центрі Києва було вбито сотню людей.
Ба більш того, якщо за шість останніх років Світовий банк жодного разу не закликав українську владу розслідувати масове вбивство в столиці України учасників акцій протесту та співробітників правоохоронних органів, то після випадку 23 липня 2020 року, вже наступного дня, Світовий банк присвятив окрему відозву цій події. Ще б пак: внаслідок, імовірно, короткого замикання, спричиненого порушенням правил техніки безпеки, ледь не згорів будинок приватного підприємця Віталія Шабуніна, який довгий час рахувався на обліку в держподаткових органах за фахом «торгівля на ринках і з яток».
Щоправда, сам підприємець Шабунін запевняє, що ніякого короткого замикання бути не могло, оскільки за два тижні до пожежі він викликав додому співробітників газової служби, вони не почули запаху газу в приміщенні, і це, на переконання Шабуніна, означає, що електричні дроти, проведені під дерев’яними конструкціями ґанку, не могли спричинити пожежу. А, відтак, напевно, був вчинений підпал, влаштований чи то ворогами, чи то конкурентами приватного підприємця.
Сказати направду, версія підпалу виглядає не дуже переконливою, оскільки ніяких ворогів у Шабуніна бути не може – не кажучи вже про конкурентів. Бо пан Віталій має унікальний фах: він облизує та оспівує корупційні схеми директора НАБУ Артема Ситника й рівних йому в цій професії немає. Тож які конкуренти? Тим більше не може бути в Шабуніна ворогів, оскільки його сумнівні заробітки нікому не заважають. Приватний підприємець Шабунін оспівує Ситника на гроші американських платників податків і на його славослів’я звертають увагу, хіба, лише в посольстві Сполучених Штатів, складаючи звіти про витрачання коштів.
Тим не менш, маєток приватного підприємця Шабуніна цілком заслуговує на встановлення меморіальної дошки, оскільки символізує появу в Україні нової професії «громадського активіста».
Це в усьому цивілізованому світі громадськими активістами вважають людей, які після роботи займаються суспільно-корисною працею, витрачаючи на це частину своїх коштів, зароблених у робочий час. В Україні ж віднедавна цим словом стали називати підприємців, які заробляють на тому, що рекламують певні медичні препарати на замовлення фірм-виробників та проводять мітинги на захист співробітників правоохоронних органів, упійманих на хабарях, продажу справ чи розкраданні бюджетних коштів.
Наскільки цей різновид підприємництва є прибутковим, якраз свідчить історія про появу в Шабуніна власного маєтку. У 2012 році Віталій не мав грошей навіть на придбання ліків для дружини, що раптом захворіла, і тому був змушений розміщувати оголошення з проханням допомогти йому матеріально.
Добрі люди порадили Шабуніну звернутись до такого собі Дмитра Шерембея, який три рази відбував покарання за квартирні крадіжки, провівши у виправних колоніях сумарно майже 10 років. Після завершення третьої «ходки» Шерембей поміняв професію «домушника» на «громадського активіста» й став заробляти незрівнянно більше.
Під орудою досвідченого Шерембея Шабунін хутенько зареєстрував фірму під назвою «Центр протидії корупції» і вже на початку 2013 року не мав жодних фінансових проблем. Ця фірма відкрила 20 рахунків в установах банків і стала надавати, по-суті, послуги конвертаційного центру, тобто переводила безготівкові кошти, які переказувало на її рахунок посольство США чи фонд «Відродження», у готівку, що видавалась українським чиновникам, суддям і правоохоронцям з метою здобути їх прихильність до миролюбної зовнішньої та внутрішньої політики Сполучених Штатів. У числі клієнтів, яким фірма Шабуніна-Шерембея сплачувала гроші, можна побачити прізвище майбутнього генерального прокурора Руслана Рябошапки, майбутнього керівника другого підрозділу детективів НАБУ Олександра Карєєва чи судді Печерського районного суду Києва Олесі Батрин.
А в 2014 році Шабунін вже придбав земельну ділянку під Борисполем, яку оформив на дружину. Земля була куплена, знову ж таки, з щедрот посольства США, яке заплатило професійному «громадському активісту» 23 тис. доларів з формулюванням «за повернення народові України коштів, вкрадених П.Лазаренком».
Таким чином, завдяки Павлу Івановичу Віталій Шабунін став землевласником. Але з якихось причин розум, честь і совість волелюбного українського народу (а саме так Шабуніна представляє його наставник, тричі засуджений за квартирні крадіжки Шерембей) не став розповідати широкому загалу про свої комерційні успіхи. Можливо, це було пов’язано з тим, що в 2015 році Шабунін засвоїв новий напрямок діяльності й став обслуговувати корупційні схеми колишнього начальника слідчого відділу прокуратури Київської області Артема Ситника, призначеного на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. І тому коли Шабунін (разом з тричі засудженим Шерембеєм, ясна річ) у 2015 році балотувався до Ради громадського контролю при НАБУ, він приховав від декларування не тільки доходи, які отримував від здавання в оренду своєї квартири в Святошинському районі Києва, не тільки витрати на оренду фешенебельного житла в центрі столиці, де професійний «громадський активіст» реально проживав, але й земельну ділянку, придбану «за повернення народові України коштів, вкрадених П.Лазоренком».
Власне, Шабунін, будучи приватним підприємцем, мав подавати фінансову звітність лише з доходу від «торгівлі на ринках і з яток». Але коли його компаньйони по бізнесу Руслан Рябошапка та Віктор Чумак розробляли проект закону «Про Національне антикорупційне бюро України», то вирішили продемонструвати всю глибину свого інтелекту й записали туди, що при НАБУ діє Рада громадського контролю, положення про яке затверджується Указом президента України (попри те, що Конституція України не наділяє президента такими повноваженнями). А в Положення про оцю саму Раду записали, що особи, які прагнуть увійти до Ради громадського контролю при НАБУ, повинні подати декларацію про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру за такою ж формою, що й державні службовці.
Зрозуміло, що першими членами Ради громадського контролю при НАБУ стали Шеребмей і Шабунін. Але Шабунін, коли подавав декларацію, приховав наявність у нього земельної ділянки, сподіваючись, що про цю землю, здобуту завдяки Павлу Лазаренку, ніхто не довідається, оскільки в 2015 році реєстр нерухомості ще не був відкритий для загального доступу.
Однак на початку 2016 року трапилось лихо: Державний реєстр речових прав на нерухоме майно став загальнодоступним і моментально з’ясувалось, що Шабунін приховав земельну ділянку від декларування.
Що ж стосується члена правління фірми «Центр протидії корупції» Дмитра Шерембея, то він, балотуючись до Ради громадського контролю при НАБУ, приховав, на яких посадах працював у виправних колоніях, коли тричі відбував покарання за квартирні крадіжки, хоча ця інформація була обов’язковою.
У той час як, насправді, Шерембей уперше був засуджений вироком Деснянського районного суду м.Чернігова від 1 липня 1992 року на строк 2,5 роки позбавлення волі відповідно до ч. 3 ст. 140 Карного кодексу України (в редакції 1960 року). Покарання відбував у Новгород-Сіверській виправній колонії, 31 жовтня 1992 року був звільнений у зв’язку з актом амністії. Другий раз видатний антикорупіонер Шерембей був засуджений вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 1994 року до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна відповідно до ч. 3 ст. 140 Карного кодексу України (в редакції 1960 року). Покарання відбував у Шосткінської виправної колонії, звільнився умовно достроково 16 квітня 1997 року (невідбутий строк покарання склав 9 місяців і 18 днів). І в третій раз член правління фірми «Центр протидії корупції» Шерембей був засуджений Новозаводьким районним судом м.Чернігова від 2 червня 1998 року до 4,5 років позбавлення волі з конфіскацією майна за ст.ст. 14, 43, ч. 3 ст.140 КК України (в редакції 1960 року). Покарання відбував у Бучанській виправній колонії, звільнився 10 квітня 2002 року.
Відповідно до Положення про Раду громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України, затвердженого Указом Президента України від 15.05.2015 №272/2015, повноваження члена Ради достроково припиняються, зокрема, у разі встановлення факту подання недостовірної інформації для участі в конкурсі з формування Ради. А, відповідно до п. 6 Положення про порядок формування Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України, затвердженого Указом Президента України від 15.05.2015 №272/2015, відповідальність за достовірність поданих даних несуть не тільки кандидат, але й громадська організація, яка його висунула.
Якщо ж врахувати, що, окрім Шабуніна та Шерембея, до складу Ради громадського контролю при НАБУ в 2015 році по підроблених документах пройшов також синок вічно непрохідного полковника Олексій Гриценко (Гриценко-молодший був депутатом Київради і стаття 31 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» прямо забороняла йому членство в цій Раді), то Рада ставала неправомочною, оскільки з 15 членів 8 представляли організації, які висунули брехунів.
У зв’язку з цим тодішній народний депутат України VIII скликання Ігор Луценко звернувся до директора НАБУ Ситника з вимогою виконати настанови Положення про Раду громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України та припинити повноваження членів Ради, які повідомили про себе недостовірну інформацію. Зрозуміло, що Ситник і законність – це речі несумісні: директор НАБУ відмовився виводити зі складу Ради громадського контролю при НАБУ свого бізнес-партнер Шабуніна, який приховав від декларування земельну ділянку. Ігор Луценко звернувся до Генеральної прокуратури з заявою про скоєння Ситником кримінального правопорушення, але генеральний, прости господи, прокурор Юрій Луценко, який на той час дуже любив і американське посольство, і Ситника, і Шабуніна, заборонив реєструвати заяву народного депутата в ЄРДР.
Тоді Ігор Луценко звернувся до суду. Слідчий суддя Печерського районного суду своєю ухвалою від 24 червня 2016 року в справі №757/30101/16-к зобов’язав Генеральну прокуратуру України розпочати щодо Ситника кримінальне провадження за заявою Ігоря Луценка, але генеральний, прости господи, прокурор відмовився виконувати судове рішення.
Тоді осмілілий Шабунін, переконавшись, що на нього з Ситником закони не поширюються, став на земельній ділянці, прихованій від декларування, зводити будинок. Напевно, також на кошти, здобуті завдяки Павлу Лазаренку.
Але якщо закони, які ухвалює український парламент, на професійних «громадських активістів», дійсно, не поширюються, то закони фізики ніяких виключень не роблять. Це, власне, і довела пожежа в маєтку Шабуніна. Втім, можна не сумніватись, що тепер посольство США знайде гроші на забезпечення пану Віталію достойних житлових умов. Бо що це за будинок на один поверх? Та й землі можна прикупити побільше. Головне – щоби Шабунін не забував на кожному розі кричати про те, що корупціонери, які страшенно бояться його дружби з Ситником, вчинили на нього замах. І тоді матеріальний добробут професійному «громадському активісту» гарантований.
Автор:
Сергей Мельничук, командир батальйона «Айдар».
Глава из книги: «Незламні духом».
ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ.