Степан Дериволков: ветеран митної мафії. Частина 1
Після початку повномасштабної війни головними воротами імпорту в Україну стали її західні митниці, значення яких різко зросло. За контроль над ними відразу розгорнулася серйозна боротьба між корупційними кланами та угрупованнями, які прагнуть поставити там своїх людей. Ці «кадрові питання» вирішуються через посередників і «дивлячих», якими виступають колишні високопосадовці митної служби, які все ще зберегли там великі зв’язки та вплив.
Одним із них є Степан Дериволков, у 2009-2013 р.р. обіймав посаду заступника голови Державної митної служби України, а з квітня 2013 року по березень 2014 року посаду заступника Міністра доходів і зборів. Журналісти прозвали його «митником із вагомим досвідом корупціонера», і історія цієї прізвиська дуже цікава. Справа в тому, що Дериволков не тільки істерично видаляє всі матеріали, що викривають його в ЗМІ, але й регулярно замовляв про себе хвалебні публікації , в яких елейно оспівувалися його «інтелект, чесність, професіоналізм і вагомий досвід керівної служби». Однак насправді Дериволков був відомий як один із найкорумпованіших і найскандальніших керівників української митниці часів Ющенка-Тимошенко та Януковича-Азарова, якого, за твердженням ЗМІ, двічі затримувала СБУ. І він досі залишається затребуваним «вирішальним» та корупційним лобістом.
Степан Дериволков. Таємниці його біографії
Дериволков Степан Дмитрович народився 16 травня 1968 року у місті Ізмаїл. Судячи з того, що Дериволков добре знає болгарську мову і, за інформацією джерел Skelet.Info , має також болгарський паспорт, можливо, його батька належать до болгарської діаспори, яка компактно проживає в Одеській області. Більше про його родину нічого невідомо, та й нею ніхто з журналістів не цікавився, як і молодими роками Дериволкова — адже свою одіозну «славу» він отримав уже в зрілому віці. Що було великим недоглядом, оскільки покопавшись у далекому минулому, можна знайти кілька цікавих подробиць. Наприклад, що Степан Дериволков не служив в армії — хоча у 80-х роках військкомати найчастіше веслували і косих, і кульгавих. Мабуть, у нього була досить серйозна недуга чи ще якась вагома причина отримати «білий квиток»! Але цієї теми Дериволков завжди уникав.
Також у біографії Дериволкова зазначено, що Одеський технікум вимірів (нині — Державна академія технічного регулювання та якості) він закінчив у лютому 1987-го, що теж викликає питання: випуск у радянських технікумах проходив у травні-липні. Таке враження, що юний Степа Дериволков із якоїсь причини просто не довчився до кінця. Після чого він у квітні того ж року їде до Підмосков’я, до міста Дубно, де влаштувався на приладовий завод «Тензор» слюсарем КВП. За кілька місяців він став налагодником, а з лютого 1988-го ще й пакувальником за сумісництвом — мабуть, бажаючи заробляти більше.
Але, мабуть, зневірившись у розмірах чесного заробітку, у січні 1989-го Степан Дериволков повернувся до рідної Ізюм, де влаштувався інспектором Ізмаїльської митниці. Підкреслимо: хлопець із технікумівською освітою «кіпівця», визнаний непридатним до служби навіть у будбаті, раптом отримав роботу митника — вже тоді вважалася дуже «блатною» (не так через гроші, як через доступ до імпортних товарів). Цим неймовірним везінням Дериволков явно завдячував якомусь родичу чи покровителю — проте й про це він завжди мовчав. І ще одна цікава деталь: у низці замовних статей, що розхвалювали уявні переваги Дериволкова, на його прохання стверджувалося, що на митницю він прийшов лише 1995-го. Навіщо знадобилася ця брехня і що за нею хотіли приховати? Це питання залишається поки що без відповіді, але ми бачимо, що рання біографія Дериволкова все-таки дуже цікава і зберігає чимало таємниць!
Зліт кар’єри митника-кіпівця
Отже, згідно з записами у трудовій книжці, Степан Дериволков пропрацював з січня 1989 до березня 1991-го інспектором, а потім до квітня 1997-го старшим інспектором Ізмаїльської митниці. У ході її реорганізації Дериволков потім був переоформлений старшим інспектором Придунайської митниці (що об’єднує Ізмаїльський, Болградський, Кілійський та інші митні пости). Можна сказати, що за цей час його кар’єра практично не просунулась. Адже навколо стрімко змінювалася країна, і на хороше життя потрібно більше грошей! Втім, за інформацією джерел Skelet.Info , обмежені повноваження простого інспектора Дериволков компенсував своїми зв’язками та вмінням домовлятися з потрібними людьми.
І ось восени 1997-го ці зв’язки дали результат: Дериволков перевівся на митний пост «Болград» уже головним інспектором, а за три місяці був призначений там в.о. начальника відділу пункту пропуску "Тютюн". З липня 1998-го він став уже повноцінним начальником цього відділу, перебуваючи на цій посаді до свого нового підвищення 2003-го. Попутно Дериволков кілька місяців (1999-2000) обіймав посаду заступника начальника митного поста «Болград». Там він розгорнув таку бурхливу корупційну діяльність, що українські ЗМІ згадували про це навіть через багато років:
«Уся його історія, від інспектора до міністра-хабарника — це контрабанда, корупція, зловживання та крадіжка, пограбування держави. В Ізмаїлі скажуть, що він мав, будучи простим начальником поста „Болград“ (це вам не „Чоп“). Якщо його та його ставлеників залишать, то гріш ціна Майдану»
Ще одна цікава деталь: оскільки посада начальника вже вимагала вищої освіти, а Степан Дериволков за плечима мав лише технікум, то він вирішив заочно закінчити виш. Але чомусь вибрав не юридичний чи економічний, що відповідало б його професії митника, а Одеський політехнічний, отримавши там 2002-го диплом спеціаліста систем управління та автоматики. Тобто Дериволков як був «кіпівцем», так і залишився — і сенс такої вищої освіти для митника зовсім незрозумілий! Але, очевидно, Дериволкову було набагато простіше (і дешевше) продовжити своє «кіпівське» навчання, ніж осягнути юриспруденцію чи економіку.
У листопаді 2003-го кар’єра митника-кіпівця Дериволкова отримала новий потужний старт: його було призначено першим заступником начальника Придунайської митниці, а в серпні 2004-го очолив її. ЗМІ повідомляли , що за це підвищення Дериволков заніс до керівництва Державної митної служби 100 тисяч доларів. Ці витрати він легко окупив, стягуючи податок з торговців паливом та тютюновими виробами.
Також його підвищення було безпосередньо пов’язане з одіозним Ігорем Калєтником , який з жовтня 2003-го по лютий 2005-го очолював Чорноморську регіональну митницю, до структури якої входить Придунайська. Сам же Калєтнік отримав свою посаду завдяки батькові, який раніше очолював Вінницьку ОДА і «входив» до Леоніда Кучми, та Віктора Медведчука , який розставляв своїх людей у керівництво митниці.
Ігор Калєтнік. Історія головного митника України та його друзів-контрабандистів
Тобто ми маємо факт того, що Медведчук поставив Калєтніка на чолі Чорноморської регіональної митниці, а Калєтнік у свою чергу поставив Дериволкова на чолі Придунайської. Зрозуміло, він обрав Деривовкова не через його «професійні якості». Адже навіщо Калєтнику, який підминав під себе корупційні схеми на митницях, потрібен там був би чесний керівник? Ні, він призначив Дериволкова тому, що той переконав його у своїй корисності. І підтвердив потім це справами — причому настільки старанно, що ввійшов до числа найближчих спільників Калєтніка! Ось так Дериволков отримав імідж «людини Калєтніка», якого він не може позбутися досі.
Дериволків. Гаманець Компартії
Митні махінації Дериволкова та Калєтніка досягли таких масштабів, що останній одразу після першого Майдану був змушений терміново повернутися з Одеси до Києва, де він примудрився здобути посаду начальника Департаменту боротьби з митними правопорушеннями. Тобто лисицю поставили стерегти курник! Проте на той час у керівництві Державної митної служби України розгорнулася запекла боротьба між її керівником Володимиром Скомаровським (людиною Петра Порошенка) та його першим заступником Миколою Салагором (на той момент людиною Юлії Тимошенко). Калєтніка тимчасово вижили з ГТС (кілька місяців він пропрацював суддею Деснянського райсуду), але у квітні 2006-го він відновився і знову «боровся» з корупцією на митниці аж до листопада 2007-го, коли розсудливо сховався від правосуддя у Верховній Раді.
До речі, на тих виборах Калєтнік дуже допоміг Дериволков, який через свої зв’язки на митниці та в болгарській діаспорі організував в Ізмаїлі голоси для комуністів. Тому що, по-перше, членом КПУ був сам Калєтнік, а по-друге, за ним у компартію записався і Дериволков. Так-так, сьогодні він украй не любить про це згадувати, але раніше Степан Дмитрович був комуністом! Втім, не ідейним, а так, лише вважався, будучи за Калєтніка.
Тому подальші політичні шторми не порушили становище Дериволкова: він вкотре підтвердив своє вміння домовлятися з потрібними людьми, незалежно від їхньої приналежності до партій чи корупційних кланів. Що цікаво, з вересня 2005-го по грудень 2007-го ГТС очолював скандальний Олександр Єгоров , який також умів знаходити спільну мову то з одного, то з іншого правлячою політичною силою. За нього Дериволков з січня 2006 року став виконувати обов’язки заступника начальника Білгород-Дністровської митниці (після поділу Чорноморської наприкінці 2005-го), зберігши його за наступного керівника ГТС Валерія Хорошковського , про митні схеми якого ходили легенди.
Михайло Шполянський, Skelet.Info