Путін – невдаха року: російська армія "зав'язла" в боях на сході, світ підтримує Україну
Десять місяців війни. Дні безперервним потоком чергуються один за одним, дні війни – безжальні, страшні, криваві. Іноді сірі у своєму буденному перемелюванні людських життів, іноді чорні у безпросвітному жаху кількості 200-х та 300-х вантажів, іноді яскраві на радощі перемог, сліз звільнених міст, місцевих жителів, які вийшли назустріч ЗСУ.
Закінчується десятий місяць цієї в'язкої, вкритої кров'ю і потом, безглуздої людської м'ясорубки, в якій тільки одна сторона достеменно знає, за що вона воює, і ця сторона називається Україна.
Воїни захищають свою землю, своїх близьких – матерів, батьків, дружин, дітей. Воїни захищають своє право бути вільними та цивілізованими, бути єдиними з європейцями різних країн. Воїни розуміють, що відступати нема куди, що нелюди, які прийшли на їх території з північного сходу, несуть лише смерть. Тому треба вистояти будь що, перемогти цього звіра, що збожеволів, з їхнім біснуватим фюрером.
Ось такі роздуми прийшли до мене в день завершення десятого місяця війни між росією та Україною. За місяць, що пролетів, наче потік швидкої гірської річки, сталося багато подій. Щодня приносив безліч інформації, і вона накопичувалася, обростаючи з часом уточненнями та деталями.
Фактично щотижня минулого місяця рф завдавала по всій території України потужних ракетних ударів (від 70 до 100 штук одночасно), зосереджуючись на об'єктах критичної інфраструктури, на житлових будинках мирних жителів. Мета одна – заморозити в умовах мінусових зимових температур населення України, тим самим сподіваючись викликати в країні протести та посадити за стіл переговорів українське керівництво. Або жорсткими умовами проживання: без води, світла та тепла – спровокувати нову хвилю біженців до Європи.
Проте треба добре знати українців. Поневіряння, що прийшли, а вони таки з'явилися, лише згуртували людей, а кількість емігрантів не тільки не збільшилася, більше того: потік тих, хто вирішив повернутися додому, з кожним днем зростає. І це у містах, де по кілька діб немає тепла та світла. Особливо під час останніх нальотів постраждали столичний Київ та Київська область.
Українці дивовижні люди – потужна нація, яку неможливо поставити навколішки. І якщо під час перших масових ракетних нальотів війська ППО збивали до 40% випущених ракет, то зараз – це 80-85%. Пам'ятаю, скільки шуму наробили перші іранські безпілотники, які розірвалися в центральному районі Києва, а ось два дні тому з 14 випущених, усі 14 були збиті. Українці вражають своєю волею весь світ і світ відгукується на цей дивовижний героїзм. І США, і Євросоюз уже давно зробили свій вибір: на чиїй вони стороні. Допомога Україні йде звідусіль, і приємно відзначити, що Азербайджан не залишається осторонь, всіляко допомагаючи братньому українському народові.
Цього місяця відомий журнал "Time" визнав Президента України Володимира Зеленського Персоною 2022 року. Примітно, що невдахою року визнано президента росії володимира путіна. Та це закономірно. У той час, коли Зеленський, нагороджуючи учасників боїв, знаходиться на гарячій ділянці фронту під Бахмутом, його візаві зустрічається з російськими генералами під Москвою.
Мабуть тому, після двох днів путін летить на зустріч зі своїм васалом Лукашенком до Мінська, а Зеленський після зустрічі у Вашингтоні з президентом США Байденом виступає перед Американським Конгресом.
Два президенти, що воюють країн, це – два полюси життя, дві філософії, два абсолютно різні світогляди. Такі й їхні народи: один дикий, шалено жорстокий, що насолоджується смертю; інший – миролюбний, свято вірить у перемогу добра і просуває крок за кроком цю перемогу.
