Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба): "Діалог любові чи монолог ненависті?"
Богослов’я діалогу є фундаментальним аспектом православного християнства. Святі отці Церкви постійно наголошують на важливості діалогу в різних сферах життя: у релігійній, де формуються стосунки між Богом і людиною; у соціальній, де вибудовуються міжособистісні зв’язки; у екклезіологічній, де Церква контактує з навколишнім світом. Отож, можна стверджувати, що сама Церква, як Тіло Христове, має діалогічну природу, тому що свідчить про пошук людиною Бога і навпаки, про взаємовідносини Творця і творіння. Діалог, таким чином, є не тільки невід’ємною частиною православного християнського досвіду, але й відіграє важливу роль у місії Церкви нести благу звістку про спасіння всьому світові.
В основі богослов’я діалогу в православному християнстві лежить віра в те, що Бог відкриває Себе людям, ставши одним із нас, чим Він вказує на Своє бажання спілкуватися з людством. Бог не є далеким і відстороненим Божеством, Яке не втручається в події, що відбуваються у світі, а є Богом, Який активно шукає відносин зі Своїм творінням. Ми точно знаємо, що Бог відкрився людству в Особі Іісуса Христа, а також через Святе Письмо та Святе Передання. Проте, особливим, так би мовити, середовищем, через Яке Він відкривається людині постійно і спілкується з нею, є Церква.
З іншого боку, святі отці постійно підкреслюють, що кожна людина має Богом даровану свободу волі, а тому не зобов’язана приймати Боже спілкування. Господь не порушує дару свободи, яким Він наділив нас. Навпаки, Він запрошує нас до діалогу, при цьому поважаючи нашу особистість і свободу. Таким чином, Церква вчить, що одна із умов діалогу - це відсутність примусу. Плідна розмова, в якій сторони здатні почути одна одну, може відбуватися лише за умови взаємоприйняття.
Саме тому, у православній християнській традиції основний засіб діалогу з Богом - це молитва. Через молитву людина відкриває себе, своє серце та душу, для спілкування з Богом і відповідає на Його запрошення вступити в особисті стосунки, які базуються на ключових поняттях любові та свободи. Молитва, таким чином, – це не просто засіб просити чогось, а радше спосіб поглибити свої стосунки з Богом.
Окрім діалогу з Творцем, православна християнська традиція також наголошує на важливості діалогу між людьми. Церква розглядається як спільнота віруючих, які збираються разом для поклоніння Богові та участі у Святих Таїнствах. Але Церква - це також спільнота людей, які покликані любити і служити один одному. Саме тому, діалог між людьми розглядається як суттєвий аспект цієї спільноти, тобто, Церкви.
Господь наш Іісус Христос особливо наголошував на важливості правильного спілкування християн між собою. «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13, 35). Як бачимо з цих слів, необхідною умовою діалогу є любов. Більше того, саме любов є ознакаю, за якою ми, християни, можемо свідчити про свою віру в Бога. Це означає, що там, де немає любові - немає ні віри, ні християнства. Там немає Бога.
При цьому, варто зазначити, що діалог між людьми – це не просто обмін ідеями та думками, а спосіб побудови стосунків. Кожна людина створена за образом і подобою Божою, і як така заслуговує на повагу і любов. Діалог між людьми є способом розпізнавання цього Божественного образу в інших, є способом такого спілкування, коли цей образ проявляє себе якнайкраще.
Не менше місце займає богослов’я діалогу і у стосунках між Церквою та світом. Церква несе місію спасіння всього творіння, але ця місія не може бути виконана без діалогу зі світом, який включає в себе не лише необхідність сповіщення про Пришестя на землю Христа Спасителя, але є і пошуком до вирішення множинних проблем світу.
Церква є моральним авторитетом для світу, а також проявом любові та співчуття Бога. Вона покликана бути свідком Божої любові та дарувати надію у світі, який «у злі лежить» (1 Ін. 5, 19).
Сьогодні, коли в нашій державі ведеться багато розмов про діалог у суспільстві, про діалог між Церквами, ми маємо пам’ятати, що варто не просто дбати про можливість обміну думками, а в першу чергу, шукати способів взаємопорозуміння на фундаменті поваги та свободи. Діалог приречений, коли ці приниципи порушуються. Все, що має за основу насилля та приниження інших людей, є формою самоствердження і засобом до руйнування стосунків.
Погодьтеся, що важко, або навіть неможливо, вести діалог під час нескінченних бомбардувань чи під дулом автомата. Так само важко спілкуватися з людьми, які непрохано приходять у чужий дім із арматурою чи болгаркою, прикриваючись гаслами про «свободу» і «любов» до Батьківщини.
Тому, преамбула діалогу - це припинення насилля, а всі інші примусові спроби знайти спільну мову, на жаль, ні до чого не приведуть.