115 бригада ЗСУ: «Здаватися? Зараз, тільки гранату дістану!»

115 бригада ЗСУ: «Здаватися? Зараз, тільки гранату дістану!»
197139 ПЕРЕГЛЯДІВ

Із початку війни підрозділ довів боєздатність, протистоячи окупанту, який  мав перевагу в живій силі, техніці та боєприпасах. По наших позиціях вели щільний вогонь артилерія, танки, авіація, крилаті ракети, застосовували заборонену зброю, фосфорні та касетні бомби, РСЗВ ТОС-1 «буратіно» й іншу смертоносну техніку.

Бойове хрещення бригади було в Сєверодонецьку. Його пройшов 1  батальйон, захищаючи населений пункт Воєводівка: на кожного нашого бійця було по 8—10 окупантів. Проти нас стояли, крім регулярних військ росії, війська «лнр» та спецзагін «ахмат». Мінометних обстрілів не припиняли ні на хвилину: ні вдень, ні вночі. Під час цих запеклих боїв зникли безвісти командир 1  батальйону полковник Святослав Стеценко, лейтенант  Ігор Павлюк. Лейтенант, тяжко поранений у руку, прикривав відхід своїх солдатів. 

Оборона міста почалася з того, що орки хотіли взяти його в кільце. Вони штурмували  передмістя. Оборонців рятували міцні стіни будинків, тому обстріли ворожої артилерії не завдавали значної шкоди. Але з часом навіть будинки не витримали таких сильних обстрілів, адже ворог не жалів ні снарядів, ні своїх людей. Щодня вони штурмували ту чи ту позицію. Після таких тяжких боїв втрати бригади не були великими, але поранених серед солдатів і офіцерів було дуже багато.

Оборона Лисичанська почалася після того, як ворог став стягувати сили навколо населених пунктів Мирна Долина та Устинівка. росіяни зібрали колосальні сили навколо міста: за один день там було помічено понад десять танків, згодом в селі Вовчоярівка  наша артилерія знищила кілька батальйонів супротивника. Після численних штурмів околиць міста ворог так і не спромігся взяти його з ходу, але зміг обійти із флангів. Оборонці міста, щоб не потрапити в кільце (супротивник форсував річку Сіверський Донець північно-західніше від Лисичанська), залишили його й зайняли вигідні позиції, продовжуючи оборону.

Воїни 115 омбр ЗСУ із честю виконали ще одне завдання: стримали наступальні дії рашистів поблизу донецького аеропорту, підійшовши максимально близько до Донецька, зайнявши позиції за 400 метрів від злітної смуги  аеропорту та за 2000 метрів від околиць міста.

«Трохи більш ніж за три місяці поблизу населених пунктів Опитне, Водяне та Піски воїни 115 омбр ЗСУ ліквідували 199 ворожих солдатів.  Ще 451 окупанта було поранено, — розповідає командир одного з підрозділів бригади. — Наші військовослужбовці знищили також 13 одиниць автомобільної та броньованої військової техніки, три ворожі склади боєприпасів, 13 комплектів безпілотників, міномет калібру 120 міліметрів та один ПТУР».

115 омбр ЗСУ було згадано 14 лютого 2023 року в офісі НАТО у Брюсселі на зустрічі щодо підтримки України, де зібралися міністри оборони всіх країн Північноатлантичного альянсу. Зокрема, полковник з об’єднаного штабу США (офіцер зі зв’язків з громадськістю в НАТО) сказав: «Ми думаємо про 115 окрему механізовану бригаду ЗСУ, хочемо боротися на одному боці з нею».

Сьогодні нашим воїнам є чим і на чому воювати. Фото автора
Сьогодні нашим воїнам є чим і на чому воювати. Фото автора

Десятки штурмів і жодного успіху

Навколо своїх позицій поблизу донецького аеропорту воїни 115 бригади скували значні сили ворога та звели нанівець його наступальні дії. У першому ешелоні нашим захисникам протистояли елітні підрозділи терористів, зокрема розвідбат «спарта», штурмова бригада «сомалі», артбригада «кальміус» (а це понад пів сотні одиниць важкого озброєння від ствольної артилерії до РСЗВ «град» і «ураган»), а також 11 мотострілецький полк «восток» та 4 батальйон 1 омбр, що входять до складу першого армійського корпусу рф.

За час виконання завдань поблизу Опитного, Водяного та Пісків воїни бригади успішно відбили десятки штурмових атак. Лейтенанта Романа Пилип’яка з позивним «Шахтар» під час штурму ворожих позицій було тяжко поранено, він пропав безвісти.

Бойова готовність номер 1
Бойова готовність номер 1

«Сили окупантів переважали і намагалися за будь-яку ціну прорвати нашу оборону, рівняли із землею наші позиції, штурмували їх, але зрештою відступали, — розповів військовослужбовець бригади з позивним «Циган». — Вони не шкодували ні живої сили, ні техніки, ні боєкомплекту. Їхню тактику ми добре вивчили ще в Сєверодонецьку та Лисичанську: спочатку артилерія, керована численними дронами, годинами засипає снарядами все довкола, і лише потім висуваються штурмовики. Далі знов артилерія. І так по колу. 

Найважчим було і залишається пережити обстріл з артилерії, решта — справа техніки. Розсіяти штурмовиків неважко — вони тікають одразу після масованих відповідей з окопів. 

Головне — не запанікувати, зайняти позиції й пережити артпідготовку. До цього неможливо звикнути. Та коли розумієш, що це єдиний шанс вижити, коли усвідомлюєш, що позаду мирні села і міста, а ворог нещадний, автоматично робиш усе можливе й неможливе, щоб назавжди прогнати ворога з нашої землі».

Воїни першого батальйону прикривають північний кордон України
Воїни першого батальйону прикривають північний кордон України

 

«Кіборги» повно-масштабної

На підступах до донецького аеропорту запеклі бої точаться за найменший клаптик української землі. Часом нашим воїнам доводилося давати відсіч в умовах повного оточення. Так було 17 жовтня на одній з позицій, що метрів за 500 від краю злітної смуги.

Того дня четверо хлопців одного з підрозділів 115 омбр ліквідували чимало солдатів супротивника, серед яких був навіть командир штурмовиків. Про це стало відомо з перехопленої розмови ворога по радіоканалу. 

На завдання вийшла група 115-ої
На завдання вийшла група 115-ої

«До початку бою нас щонайменше годину крили мінами: 10 хвилин обстріл,

5 хвилин пауза, — розповідає командир одного з підрозділів з позивним «Столітній». — Потім все повторювалося. Було передчуття, що ці паузи не випадкові. Здавалося, росіяни впритул наблизилися до нашої позиції, але їх ніде не було видно. Аж раптом в окоп прилетіли дві гранати і почулося: «Здавайтеся!» — «Зараз, тільки гранату дістану!» — подумав я і схопився за гранату, шукаючи поглядом гранатомет.

Виявилося, нас обійшли із трьох боків. Єдиний вільний бік був замінований. Коли обстріл припинився, в окопі одна за одною вибухнули дві гранати. Майже відразу після того почув російську: «Виходітє с поднятимі рукамі! Ви акружени!»

Тієї ж миті командир не вагаючись жбурнув у відповідь гранату в напрямку голосу». 

Бути одним цілим в строю

«Під час виконання завдань на підступах до донецького аеропорту відзначилися всі підрозділи 115 омбр ЗСУ, — підсумовує боєць з позивним «Санич». — Напевно, в цьому і є вся суть українського війська: бути одним цілим у строю, разом бити ворога на полі бою».

За мужність і героїзм під час виконання бойових завдань на цій ділянці фронту 72 воїнів 115 бригади ЗСУ представлено до відзначення державними нагородами. На превеликий жаль, 15 з них — посмертно. Серед нагород — 15 орденів «За мужність» ІІІ ступеня (14 — посмертно), десять орденів Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, два ордени Богдана Хмельницького ІІ ступеня, 20 медалей «За військову службу Україні», медаль «Захиснику Вітчизни» посмертно. 

Подвиг військовослужбовців бригади ввійде в новітню історію боротьби українського народу за волю та незалежність. Вони довіку залишаться в пам’яті побратимів, які висловили глибоку повагу батькам та дружинам полеглих Героїв.

Серед загиблих Героїв, удостоєних державних нагород, — розвідник сержант Радж Калимбаєв, позивний «Монгол». Для нього ця війна була вже третьою й останньою.

Варто відзначити героїчну медичну роту, бійці якої евакуювали з поля бою 4195 поранених військових, з них 1647 — з нашої бригади, 259 цивільних громадян.

Нині 115 омбр ЗСУ захищає Україну від російської агресії на одному з кордонів. Слава Україні! Слава нашому народові! Усе буде Україна!

Вадим ЧОРНИЙ, 
начальник служби зв’язків із громадськістю 115 омбр ЗСУ,

спеціально для «Урядового кур’єра» 

Автор: admin
ПРЯМИЙ ЕФІР