“П’ЯТА ПОРА РОКУ З НАЗВОЮ ‒ КОХАННЯ”
Ні, справді, поети ‒ люди невгамовні. Усе щось шукають, скрізь бачать не те, що загал. Те, що двічі два – чотири, їх уже не влаштовує ‒ їм п’ять подавай. Ось і відкривають ще один неписаний закон природи: виявляється пір року теж не чотири а п’ять, і саме п’ятою є… кохання, і саме цю пору “наміряла” собі незабутня українська поетеса Ганна Чубач (варто сказати, що однодумці у неї були й раніше: так, ще на початку 60-х в одному з відривних календарів був опублікований вірш Вадима Шефнера із подібним образом ‒ тільки там ішлося про “п’яту пору доби”). Побувати у тій “п’ятій порі року”, відчути всі її принади й дива 8 березня мали нагоду всі (а це переважно наше славне жіноцтво), хто завітав до Палацу культури міста Луцька на концерт “Правда жіночого серця”.
Розпочав концерт Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії під орудою його незмінного (і незамінного) керівника ‒ лауреата Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народного артиста України Товія Рівця. Сюїта данського композитора Карла Нільсена з двох частин ‒ “Прелюдії” та “Інтермеццо” містила певний сюрприз, оскільки гармонійно поєдналася з блискучою поетичною композицією за творами згаданої вже Ганни Чубач у виконанні артистки розмовного жанру Волинської обласної філармонії Оксани Єфіменко. І, ясна річ, не можна було уявити концерт присвячений Її Величності Жінці, Її Величності Любові без “Танго кохання” або ж “Лібертанго” великого аргентинця Астора П’яццоли, яке майстерно виконали музиканти “Кантабіле”. Знову і знову дивуєшся харизмі Товія Михайловича, котрий заряджає і виконавців, і слухачів такою силою-силенною доброї енергії, що джерело її видається бездонним. А це ж – щоденна копітка й напружена праця і колективу, і Маестро, котрий у котре продемонстрував здатність одночасно грати, диригувати музикантами й залою і ще й звернувся до присутніх (перед виконанням угорського танцю №5” Йоганнеса Брамса, що звучав, як часто буває на концертах “Кантабіле”, на “біс”) зі зворушливими словами привітання.
Заслужений артист України Михайло Лазука подарував слухачкам всесвітньовідомий, виконуваний багатьма співаками України (від Бориса Гмирі до Олександра Пономарьова) і світу (згадаймо інтерпретацію Чеслава Нємена) романс “Чорнії брови, карії очі” на слова (а очевидно й музику) Костянтина Думитрашка. Співак також виконав пісню Мирослава Стефанишина на вірші Володимира Ткаченка “Виший, мила, сорочку мені”.
Наступний номер концерту ведучий Назар Пивоварський супроводив такою преамбулою: “Сьогодні свято, але навіть у такий день, ми не можем оминути цієї болючої теми… Споконвіків жінці долею відведено чекати коханого з походу, з війська, з війни…” Рядки з відомого вірша Ліни Костенко (цьогоріч 19 березня поетесі виповниться 90 років):
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя, ‒
стали своєрідним епіграфом до пісні Ігоря Поклада на вірші Юрія Рибчинського “Очі на піску”. Пісня не нова, пам’ятаю її ще з дитинства у виконанні Костянтина Огнєвого, Тамари Міансарової (російський текст), ще, здається, Лідії Відаш, а вже потім – Тамари Гвердцителі (з українським текстом), але у виконанні солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк вона набула нових барв, сповнилася новим змістом (з огляду на сучасні реалії), вдалим поєднанням ліризму і драматизму. Цей благодатний “сплав” знайшов своє продовження і в пісні Ігоря Білозіра та Петра Запотічного “Коханий”.
У мандрівку до Парижу слухачів й слухачок запросила солістка філармонії Ольга Поліщук, розкривши перед ними таємницю двох (це у французів, для нас – трьох) слів освідчення в коханні. В інтерпретації співачки прозвучав твір Вікторії Васалатій та Юрія Рибчинського “Два слова”.
Пісенькою Герцога з опери Джузеппе Верді “Ріголетто” розпочав свій виступ народний артист України Василь Чепелюк, після чого подарував жіноцтву зворушливу пісню Олександра Злотника й Анатолія Говорадла “Дякую, кохана”, й на цьому подарунки співака не закінчились, позаяк у дуеті з заслуженою артисткою України Галиною Овсійчук виконав ще два твори ‒ пісню Юдіфі Рожавської на слова Лади Реви “Летять, ніби чайки” та “Човен хитається” зі стрілецької лірики Романа Купчинського. Як солістка, Галина Леонідівна представила жартівливу українську народну пісню “Ось бач, яка я”.
У виконанні Оксани Єфіменко прозвучала ще одна поетична композиція ‒ цього разу за творами талановитої волинянки, поетеси й педагогині Світлани Костюк, котра свого часу ‒ незадовго до передчасного відходу у засвіти стала однією з переможниць на міжнародному конкурсі “Між словом і вічністю” в Неаполі (Італія). Пані Світлана залишила багатий творчий спадок, у якому лейтмотивом-заповітом усім нам звучить заклик “Любіть!”
Апофеозом концерту став виступ чоловічого вокального квартету “Акорд” у складі заслужених артистів України Олега Гонтаря, Миколи Палія, Віктора Мрочка, Андрія Зарицького. У виконанні колективу прозвучали “Очі волошкові” Степана Сабадаша на вірші Анатолія Драгомирецького, ще одне “Танго кохання” (тільки вже не Астора П’яццоли, а українських авторів Миколи Збарацького та Миколи Луківа), “Горить горобина” Олександра Злотника та Миколи Мельникова, а на фінал ‒ славнозвісний твір незабутнього Володимира Івасюка “Пісня буде поміж нас”.
Ясна річ, природною реакцією на чудові музичні подарунки були вдячні слухацькі оплески. Завершуючи концерт, ведучий Назар Пивоварський побажав, щоб свято Весни, Краси, Ніжності та Любові входило в домівки наших дорогих жінок із квітами, усмішками, приємними сюрпризами, музикою і піснями, щоб довкола панували мир, гармонія та любов. Пан Назар також запросив присутніх на нові концерти Волинської обласної філармонії у 80-му ювілейному сезоні!
Ігор БЕРЕСТЮК