Мізрах Ігор: СБУ у Закарпатській області не допустила посягання на територіальну цілісність України. Президент Зеленський пожинає плоди сліпоти свого попередника – це лише початок, а от чи буде він фіналом?
Нещодавно, контррозвідники СБУ припинили діяльність групи громадян у Закарпатській області, дії яких містять ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) Кримінального кодексу України.
Вважаю, що ситуація із посяганням на територіальну цілісність і недоторканність України у Закарпатській області несе набагато ширший характер ніж цей один зазначений правоохоронцями епізод. Про це я неодноразово протягом останніх років уже заявляв. Приміром, ще минулого року під час передвиборчої президентської кампанії на тлі дебатів про прийняття мовного 2704-VIII – старався донести до тодішньої влади те, що в нас крадуть найцінніше – українських дітей, а точніше змінюють світогляд в маленьких українських громадян. А це в свою чергу, на мою думку, в ближньому майбутньому може призвести до вкрай сумних подій – частина України може бути під загрозою посягання на територіальну цілісність і недоторканність. Тодішня влада в себе перед очима цього не бачила і не прислухалась до моєї думки та інших експертів. Що ж, як висновок – перші «плоди їхньої сліпоти» тепер приходиться пожинати Президенту Володимиру Зеленському та спецслужбам із теперішніми керівниками.
Ситуація дуже складна, і до неї потрібно віднестись максимально серйозно якщо ми не хочемо щоб схожі епізоди посягання на територіальну цілісність і недоторканність України не почали зростати.
Далі наводжу повний текст своєї минулорічної публікації, адже вважаю що сказане мною є важливим і по сьогоднішній день. Надіюсь що Володимир Олександрович буде більш серйозним до цієї кричущої теми ніж його попередник. Пряма мова:
Непомітний мовний скандал 2. Угорці платять гроші українським вчителям за навчання угорською мовою українських дітей. І взагалі чи не вкрадуть в нас Закарпаття?
Угорці платять гроші українським вчителям за навчання угорською мовою українських дітей – таку неочікувану заяву зробила міністр освіти і науки Лілія Гриневич в ефірі Радіо НВ. Таку ситуацію можна явно вважати прихованим ударом по українській народності. Ця заява на тлі дебатів про прийняття мовного закону практично залишилась непоміченою.
Наша політична верхівка настільки захоплена передвиборчим процесом, що в себе перед носом не помічає, як в неї крадуть найцінніше – українських дітей, а точніше змінюють світогляд в маленьких українських громадян. Ці всі страшні, так шановні, направду кажу — страшні події відбуваються на території суверенної держави Україна, а саме на територіях Закарпаття.
Хто хоча б раз бував в цьому мальовничому регіоні України розуміє, що українці, які там проживають мають у своєму розпорядженні чотири кордони і свій оригінальний менталітет. Коли помандрувати різними куточками закарпатської області, то можна, наче, побувати в різних країнах, із своїми звичаями, традиціями, мовними діалектами. А найголовніше- можна побувати в Україні, де говорять не українською мовою, і навіть не російською. Можна почути, як цілі села, містечка спілкуються на угорській, словацькій, румунській мовах, та найцікавішим в цьому всьому є те, що ці люди взагалі не знають української мови. Їх з народження її ніхто не навчає.
Так, вони мають паспорти України, отримують українські зарплати і пенсії, сплачують податки в казну нашої держави, та мало хто з них на сто відсотків скаже що він українець.
В цій ситуації можна довго дискусувати на тему, що там так споконвіку, що менталітет і духовна приналежність передаються з покоління в покоління, що нічого не потрібно з цим робити. Так, на це все можна заплющувати очі, так як ми це робили до тепер, але що ми можемо отримати взамін? Про це мало хто задумується.
Я можу відкрито припустити, що ситуація для України може бути дуже і дуже плачевною. Опираючись на такі факти, як:
- Румунія і Угорщина досить легко видає свої паспорти українцям;
- безпосередньо втручається в культурне життя Закарпаття, виступаючи спонсором розвитку своїх традицій серед громадян України, що проживають на територіях закарпатських земель;
- підтримка бізнесу за рахунок бюджету цих сусідніх держав, та ще цілий ряд факторів.
До цього всього непомітно додався такий факт, як навчання в школах дітей угорською мовою. Мова йде не про вивчення угорської як іноземної – мова саме йде про реальне викладання всіх предметів виключно на угорській мові. В деяких регіонах є право вибору якою навчатись: українською чи угорською, але не у всіх. Є школи, де виключно навчають не державною мовою. І це не угорські школи в Україні – це реально українські школи з фінансуванням із нашого бюджету, але де навчання проводиться угорською. Якщо в це все вдуматись, то стає дуже моторошно. Наша держава знову підкреслила реноме лідера за незбагненними казусами.
Найважливішим ляпом є те, що міністр науки і культури Лілія Гриневич досить спокійно це все констатує, супроводжуючи начеб-то пом’якшувальним фактом, що не всі українські вчителі зразу погоджуються викладати угорською… але ж їм платить за це гроші додатково угорська влада, а їй звісно це вигідно…
«Шановна пані Гриневич, та за такі слова Вас мало звільнити… Куди ж дивиться президент?…». Із слів міністра звучить реальна дурня: що Україна не платить хіба зарплати вчителям на Закарпатті? Чи міністерство освіти немає впливу на вчителів цього регіону? Врешті решт можна ж порушників звільняти, а на їх місця в нас черги з молодих і безробітних вчителів…
Я не виступаю проти угорської чи румунської, чи іншої мови. Проте я за те щоб в українських школах звучала державна мова, а вже поряд з нею інші. Та я проти викорінення нашої мови. Складається враження, що Лілія Гриневич або також підробляє на Закарпатті педагогом, або має якусь свою антиукраїнську позицію. Як цілий профільний міністр може спокійно за таким спостерігати? Абсурд, бездіяльність, важко навіть підібрати слова…
Хочу додати, що в цій ситуації не одна Лілія Гриневич винна. Тут винні всі наші чиновники. Вони настільки загрались у антиросійську боротьбу, що можуть практично без бою здати нашу рідну мову на західних рубежах країни, а разом з мовою пропаде культура, відчуття приналежності до української нації.
Цікаво, а куди ж дивляться наші націоналісти? В них така концентрація тільки на всьому антиросійському? Чи вони просто зараз діють в рамках «волонтерської» допомоги кандидатам у президенти?
Тепер хочу реально відкрити очі нашим політикам, президенту, профільному міністру та й всім небайдужим громадянам. Все те що відбувається на Закарпатті може призвести до «Криму-2». Тільки тут нічого ніхто не протиставить, адже до кого побіжите жалітись? До Європи? На те, що сама ж європейська країна відшматує кусочок нашої території. Чи можливо Росії будете кланятись з проханнями про допомогу?
Хтось подумає, що мої слова абсурд, що таке неможливе. Та згадайте Донбас, Крим… Це ж ще зовсім недавно також здавалось неможливим, чи не так? А в реальності за часовими геополітичними рамками це сталось за мить. На рахунок Закарпаття мова йде про більш тривалий відрізок часу, а тим більше все що може відбутись, буде виключно в рамках правового поля, як ми звикли говорити: «по-європейськи».
Ми просто ліниві думати, ми не хочемо представляти кілька сценаріїв, а це означає, що ми не хочемо бути готові – біда нас не навчила, і то біда залита кров’ю наших громадян. Констатуємо факти і все. Уявіть територію Закарпаття приміром через років 50 — що ми можемо побачити керуючись реальною ситуацією яка є зараз:
- кількість громадян із паспортами не тільки України там збільшиться до величезних масштабів;
- величезна кількість дітей, які зараз навчаються угорською мовою будуть вже дорослими, та нажаль, спільного з Україною будуть мати тільки те, що житимуть формально на землях нашої держави;
- кількість таких шкіл зросте в сотні разів;
- угорський і румунський бізнес витіснить український із своїх земель.
В результаті, що може вийти – українські землі будуть формально заповнені українцями, які точно не позиціонуватимуть себе з Україною – і це в кращому випадку.
Припускаю ще один варіант: цей народ може вимагати референдум, а за такого розкладу Україна не вийде переможцем.
Розумію, що висловився досить критично на рахунок справ на Закарпатті, включаючи мовне питання. Але може досить нам бути мрійниками — що в нас всі друзі. Вже мали «брата», який виявився «Каїном».
Я є великим прихильником європейського напрямку, та все ж раджу бути обачними. Можна дружити, йти спільним курсом, довіряти – але не забувати, що Україна є суверенною державою зі своїм народом, Конституцією, мовою, армією, культурою. І найголовніше не піддаватись ілюзіям, а довіряти тільки фактам. Давайте просто думати головою і бути готовими до всього – ми ж реально ВЕЛИКИЙ, СИЛЬНИЙ, НЕПОБОРНИЙ, ВІЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД!
Політичний аналітик, Мізрах Ігор