Катерина Рожкова: Українська журналістика бачила чимало спроб цензури. Зокрема й у жанрі інтерв’ю.
Українська журналістика бачила чимало спроб цензури. Зокрема й у жанрі інтерв’ю. Здебільшого – це випадки, коли інтерв’ю намагалися суттєво редагувати або забороняли публікувати самі спікери.
Моє інтерв’ю для видання Новое время НВ в оригінальному вигляді заборонило публікувати керівництво департаменту комунікацій Національного банку.
Це черговий приклад цензури в Національному банку України, яка з’явилася з серпня 2020 року після зміни керівництва НБУ та низки кадрових змін в ключових департаментах.Коли незалежна думка з важливих для країни питань не просто нікого не цікавить, а й забороняється до висловлювання.Коли попри існуючі процедури, співробітники НБУ отримують вказівки не запрошувати мене на засідання комітету з питань нагляду.Коли за надання коментарів виданню Kyiv Post члени Правління отримують догани у найкращих радянських традиціях.Коли кожен запит на коментар чи інтерв’ю Рожкової стає справжнім випробуванням і докладається максимум зусиль не допустити цього.
Коли через декілька годин після проведення інтерв’ю для НВ, за дивного збігу обставин з’являється наказ Голови НБУ про те, що мені заборонено коментувати теми внутрішньої ситуації у НБУ, кадрової політики, співпраці з МВФ і тд. Ситуацію намагаються довести до абсурду: виявляється, що мені як безпосередньому учаснику подій, пов’язаних з націоналізацією ПриватБанку у 2016 році, цю тему також коментувати не можна.Чи не легше було б прямо сказати, що керівнику департаменту комунікацій дали вказівку не випускати у інформаційне поле окремих членів Правління НБУ?! Питання риторичне.Що дійсно турбує: від цензури слова до цензури думок дуже короткий шлях. І тоді не те, що про транспарентність Національного банку, а і про фаховість можна буде забути.Я вдячна виданню Новое время не лише за їх інтерес до того, що насправді відбувається в НБУ, не лише за цікаву дискусію, а й за їхнє рішення опублікувати повну не відредаговану версію інтерв’ю. З огляду на суспільну важливість тем, які ми обговорювали з журналістом НВ Петр Шевченко, видання вирішило опублікувати фактично дослівну розшифровку нашої розмови.Тому що Національний банк – це не приватний бізнес, який можна спробувати будувати за власними авторитарними вподобаннями. Якість його роботи і прозорість його комунікацій – це довіра суспільства і інвесторів. А отже, та сама омріяна фінансова стабільність та економічне зростання.
Отже, головні тези “забороненого інтерв’ю”:
1. Головна мета внутрішньої трансформації НБУ в 2014-2016 роках полягала в побудові колегіальної та прозорої системи ухвалення рішень. Ми прагнули зупинити one man show. Досягти ситуації, коли жодна з ключових функцій, не перебуває в чиїхось одних руках. Ми цього досягли. Проте зараз система прийняття рішень в Національному банку дрейфує від колегіальності до централізації. Відбувається фактично відкат.
2. Одна із ключових умов колегіальності – професійність та незалежність фахівців Національного банку. Фахівці не повинні боятися висловлювати власну думку, навіть якщо вона не збігається з думкою керівника. Також кожна людина на кожному напрямі повинна мати глибокі знання та досвід саме у цій сфері. Адже інакше рішення, які вона ухвалює, та її незалежність будуть під питанням.
3. Національний банк не був об‘єктом уваги з боку МВФ з 2015 року, коли був ухвалений закон, що посилив незалежність. Навпаки, наші партнери – МВФ, Єврокомісія – лише позитивно відгукувалися про реформи всередині НБУ і про зміни у фінансовому секторі. Зараз уперше за новітню історію питання незалежності Національного банку та якості пруденційного нагляду знову виникло.
Про це, а також про догану Ради НБУ, стан фінансового сектору, а також мої особисті плани щодо роботи в Національному банку – читайте в самому інтерв’ю за посиланням у першому коментарі.
