Відкриття ринку землі: органи, уповноважені вирішувати земельні спори
Захист прав громадян в умовах відкриття ринку землі – одне з надважливих завдань Міністерства юстиції. Працюючи у цьому напрямі, команда правників провела колосальну роботу, зокрема були внесені зміни в низку законодавчих актів, розроблено нові підзаконні акти та удосконалено процедуру продажу ділянок.
У Північно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Суми), посилаючись на Мін’юст, розповіли про органи, які уповноважені вирішувати земельні спори.
Оскільки у правовій доктрині земельні спори визначаються по-різному, нижче під земельними спорами матимуться на увазі будь-які спори, що виникають із земельних відносин.
Відповідно до ст. 158 Земельний Кодекс (далі – ЗК), до переліку органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, належать суди, органи місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Так, лише судом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Такі ж вимоги передбачені ст. 77 Закону України (далі – ЗУ) «Про місцеве самоврядування в Україні» – спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Що стосується оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо безоплатної передачі земель у приватну власність, то такий порядок чітко передбачений ст. 118 ЗК. Вказаною нормою врегульовано, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розподілу меж районів у містах.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
Водночас у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Варто також зазначити, що деякі вчені вказують на неконституційність положень ст. 158 ЗК в частині надання права вирішувати спори іншим органам, окрім судів. На їхню думку, воно суперечить ст. 124 Конституції України, згідно з якою правосуддя здійснюється виключно судом.
Однак у такому випадку необхідно відрізняти поняття «вирішення спору» та «правосуддя», оскільки вони співвідносяться між собою як ціле і частина. Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що під час його здійснення вирішення спору характеризується остаточністю та неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.
При цьому потрібно констатувати, що хоча норми ст. 158 ЗК дозволяють вирішувати земельні спори іншим органам, крім суду (відповідно, ст. 159-161 ЗК, які регламентують різні аспекти вирішення спорів цими органами), однак такі норми є декларативними та не мають практичного застосування. Вирішення спорів органами місцевого самоврядування та земельних ресурсів (ч. 3, 4 ст. 158 ЗК) не передбачає остаточності прийнятого рішення. Оскільки прийняте за результатами розгляду спору рішення не є виконавчим документом (ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження»), виконати його примусово неможливо. З огляду на зазначене, залишаються відкритими питання, чи потрібно таке вирішення спору, а також чи взагалі можна вважати, що спір у такому випадку «вирішується».