«Шістки» відбулись легким переляком, хоча факти свідчать: «тузи» давно готували ОПЗ до здачі країні-агресору

Як повідомлялось, наглядова рада державного АТ «Одеський припортовий завод» відсторонила в. о. голови правління АТ Віталія Деркаченка, фіндиректора Максима Зубарєва й директора управління ризиками Олександра Сумцова за те, що ті, опираючись на «умови воєнного стану», зупинивши виробництво й відправивши понад 1100 працівників у безоплатні безстрокові відпустки, виписали собі на трьох 7 млн. грн. 

Також преса повідомляє, що наглядова рада «закликала» трійцю повернути кошти, а держава в особі Фонду держмайна (якому належить 99,5667% акцій ОПЗ) доручила «здійснити аудиторську перевірку», після чого «буде ухвалено відповідні рішення і, за потреби, направлено звернення до правоохоронних органів». Мародери гроші повернули.  І це все в умовах воєнного стану? 

Знову брешуть?

За свідченнями з Припортового, засідання наглядової ради, як такого, взагалі не було! Рішення про відсторонення мародерної трійці у письмовому вигляді не існує! Як доказ: Деркаченко приходить на непрацюючий завод і далі підписує документи в якості керівника. 

Хоча на словах замість нього тимчасово керувати ОПЗ поставили члена наглядової ради – технічного директора заводу Олега Левченка. Серйозно? Шило на мило? Того самого Левченка, чий підпис під графою «Погоджено» стоїть під наказом Деркаченка про роздерибанення понад 7 млн. грн.?  Юридичною мовою це звучить так: співучасник злочину очолив підприємство, на якому скоївся злочин.  

А ще після скандалу на завод якогось дідька припхались (іншого слова годі підібрати) мер Южного Володимир Новацький і глава Одеської райдержадміністрації Юрій Крук. Так, працівники ОПЗ та їх родини – мешканці цього міста Одеського району, але яке відношення мають ці особи до підприємства й яка мета візиту? Розказали, що поцуплені 7 млн. грн.. повернуто? Так це було відомо й без них! Казали, що Деркаченка знято. Правда? Пообіцяли, посилаючись на керівництво заводу, що Припортовий невдовзі буде запущено в роботу? Пардон, панове, яке ви маєте відношення до виробничого процесу стратегічного державного підприємства? І, до речі про керівництво.

Крім голови правління – директора АТ ОПЗ, яким (навіть тимчасово) аж ніяк не бути співучаснику злочину Левченку, питання виникають і до правління  в цілому, і до наглядової ради загалом. 

Карфаген наглядової ради в особі Юрія Дудєнкова, Андрія Коломийченка, Анатолія Філонова, Дениса Кудіна й Олександра Вижунова має бути зруйнований, себто, склад ради потрібно змінити. Адже всі її члени почали ворушитись не після факту дерибану 7 млн., а лише після того, як про це розповіла преса й пішов розголос. І то обмежились лиш напівзаходами, відсторонивши трійцю мародерів від посад. Проте відповідну заяву за фактом цинічного випадку до правоохоронних органів ніхто так і не подав, лише на словах пообіцявши зробити це. Обіцяли 26 квітня оприлюднити своє рішення стосовно інциденту. Яке нині число? Рішення немає. Рука руку миє в надії, що через війну скандал вляжеться сам собою, громадськість забуде про нього на тлі щоденної інформаційної навали різних проблем, а вони продовжуватимуть «своє робить». 

Те ж саме стосується членів правління заводу, яких за Статутом має бути вісім осіб. Двох звільнено ще до війни, ще один звільнився за власним бажанням, після скандалу з 7 млн. відсторонено (принаймні, на словах) Деркаченка, Зубарева і Сумцова. Отже, загалом шість. Двоє наявних – Василь Нікітін й Олег Левченко - це не кворум, який має право приймати легітимні рішення, державного, повторюємо, стратегічного підприємства, на якому працюють тисячі робітників.  

І ще. В розслідуванні журналістів, яке й спричинило скандал, було чітко вказано: за зміною керівництва ОПЗ на мародерів та їх витівками стоїть, зокрема, колишній перший віце-голова ФДМ, а тепер – перший заступник міністра економіки Денис Кудін. Що не означає, буцімто за ним не стоїть хтось ще більш значущий в держієрархії.

Денис Кудін, який у 2003-у заснував та очолив інвент-агентство ТОВ «Дипломат-сервіс» («тімбілдінґи, дні народження, ювілеї, весілля, дитячі заходи» https://dipserv.com.ua/ua), а з 2013-го - менеджер роздрібної торгівлі мережі АЗС WOG («WOG Рітейл», відкриття кав’ярень та організація продажу хот-догів), у липні 2020-го осідлав хвилю навали у владу колишніх весільних фотографів, мерчендайзерів, тітестерів тощо й  був призначений на посаду заступника голови ФДМ з корпоративного управління, а в травні 2021-го отримав портфель першого віце-голови. Де, серед іншого, курував саме Одеський припортовий… 

Парсентьєв

Микола Парсентьєв, кар’єра якого розвивалася в унісон з просуванням у нафтогазовому секторі Юрія Бойка (група Фірташа-Льовочкіна), працював заступником директора «Лисичанськнафтооргсинтезу», у березні 2007-го став комерційним директором «Укртрансгазу», а за пару місяців – уже й в.о. керівника компанії. 

N.B. У липні 2007-го Генпрокуратура порушила кримінальну справу за фактом розкрадання $16 млн. на заправках «Укравтогазу», структурного підрозділу «Укртрансгазу». 

Парсентьєв вийшов сухим, ще й з підвищенням: коли в 2010 році Мінпалива та енергетики очолив Бойко, то поставив його керувати ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України»  - СП «Нафтогазу» та «Газпрому». Й одразу це підприємство виступило з ініціативою допустити до управління українською ГТС «інші держави» (і чому всі подумали про одну країну, кубло «Газпрому»?) Очолював Консорціум Парсентьєв до вересня 2015-го. Інформації про те, чим він займався наступні 5 років немає.

Аж 11 листопада 2020-го Кабмін затвердив його призначення в.о. голови правління – директора АТ ОПЗ. «Нас не повною мірою задовольняє статус-кво, який існує на ОПЗ, - сказав тоді новий віце-голова ФДМ Кудін. - Ми вважаємо, що новому керівництву ОПЗ під силу виконати поставлені завдання. Таким чином буде створено міцний фундамент для завершення підготовчого процесу з приватизації ОПЗ».

Підготовка до продажу державного підприємства та ще й зі статусом стратегічного, це виведення його на пік капіталізації, аби держава отримала максимальний зиск (ми ж пам’ятаємо історію приватизації «Криворіжсталі», правда?). Як же це завдання зрозумів Парсентьєв?

Якщо після призначення його оклад становив 38 тис. грн. то вже в січні 2021-го він його підняв до 68 тис. А в квітні  на засіданні правління було прийнято рішення щодо підвищення зарплати керівнику, його раднику та шести директорам за напрямками. Тож Парсентьєв став отримувати 399 тис., а його заступники – 312 тис. грн. Плюс щомісячна премія у розмірі щонайменше 50% від окладу! Це тоді, коли середня заробітна плата на заводі становила 20 тис. грн. (Чи не правда, як це нагадує недавню витівку Віталія Деркаченка?)

Закономірний результат: 20 вересня 2021-го Одеський припортовий зупинив виробництво. Парсентьєв звільнився.

Кудін представив колективу ОПЗ нове керівництво: 01.10.21 було затверджено новим головою наглядової ради такого собі Юрія Дудєнкова, а 11.11.2021 в.о. голови правління АТ ОПЗ став Віталій Деркаченко. А сам Кудін 17 листопада пересів у крісло першого заступника міністра економіки. 

Деркаченко

Як бачимо, те, що Деркаченко, будучи в 2011-у комерційним директором державного АТ «Чорноморнафтогаз», купляв «вишки Бойка» по $400 млн. при ціні  $220 млн., паралельно придбавши собі елітну нерухомість в Криму, геть не зіпсувало йому «кредитну історію». Тож продовжував він і на ОПЗ у тому ж дусі.

Щоб задобрити колектив перед призначенням в керівники, того ж 20 вересня 2021-го на зустрічі з очільниками підрозділів він клянеться, що завод вже 1-го листопада запрацює. Ставши боссом, «виправляє» помилку Парсентьєва, знизивши собі зарплату. Аж до 240 тис. грн.! Щоправда, середня зарплатня по ОПЗ тоді впала до 13 – 14 тис. у технологів й ремонтників, а у решти - до 10 – 11 тис. грн.  5 листопада колектив ОПЗ вийшов на мітинг протесту. Деркаченко й голова наглядової ради Юрій Дудєнков завірили, що вже 1 грудня – от точно підприємство запрацює. 

Що було потім, відомо: війна, яка дала керівництву юридичне право розіслати трудовий колектив по домах «безкоштовно», а собі виписати 7 млн. грн. Ну, про це, дякуючи пресі, узнали й хоч якось відреагували. Але ще було б добре з’ясувати:  як так сталось, що буквально напередодні війни,  в січні 2022-го, незважаючи на те, що завод чотири місяці не працював, його керівництво бере кредит? 

Котрий викликає низку запитань. Як банк міг видати 50 млн. грн. підприємству, що не працює, відтак, завідомо не зможе ні виплачувати відсотки, ні повертати «тіло» кредиту. Чому це рішення не погодила  наглядова рада ОПЗ. Чому ця не така вже й хитра схема не викликала зацікавлення у специфічних спецслужб… 

Бо це зацікавлення вже мало б виникнути давно, надто всі факти тицяють нас у завідоме й послідовне «опущення» стратегічного підприємства, на яке давно хижими очицями глипають друзі президента країни, що – яка несподіванка! – рушила на нас загарбницькою війною.

Дудєнков

Перехід Дениса Кудіна в Мінекономіки зовсім не означав його відхід від схем навколо заводу. По-перше, він продовжував курувати ОПЗ й на новому місці роботи; по-друге, залишався не просто членом, але заступником голови наглядової ради Припортового; по-третє, за попередні роки він насичував правління припортового не просто своїми, але й пов’язаними між собою: скажімо, Левченко, Нікітин, Деркаченко – товариші з часів альма-матер, разом закінчували Полтавське вище військове командне училище зв'язку (нині - Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації). 

Це – яскраве свідчення а) цілеспрямованої дискредитації стратегічного держпідприємства непрофесійним топ-менеджментом (от яке відношення до хімпрому мають військові зв’язківці?); б) формування керівництва за суто мафіозним принципом. Останнє, зокрема, підтверджується фактом, що керівник ОПЗ Деркаченко й голова наглядової ради Дудєнков також давні друзі ще з дитинства. 

Якщо говорити про Юрія Дудєнкова, то непрофесіоналом його не назовеш. Щоправда, в специфічній царині: він – професіональний «збанкрочувач» державних заводів.  

Так, в січні 2007-го його поставили директором держпідприємства «Хімпром» у Первомайському Харківщини. І? Вже наступного року завод, відомий тим, що за часів СРСР сам-один міг забезпечити хлором увесь Союз, збанкрутів, майно розпродали. Причому, не без майнового криміналу: в процесі ліквідації у МНС неодноразово виникали питання, бо чомусь регулярно горіли склади хімікатів, а вивезення продукції було зупинено раптовим сходом з рейок вагона із хлором. 

N.B. І чомусь саме первомайський «Хімпром» на початку квітня був обраний Росією для провокації, буцімто СБУ замінувала й планує підірвати сховище зі 120 тоннами хлору аби «створити хімічну катастрофу, вбити мирних жителів й звинуватити армію РФ», хоча там вже давно навіть цехи зруйнували й розібрали підведену залізницю. Випадковість? Не думаємо.  

А ще в Первомайському залишалась теплоелектростанція «Хімпрому», геть не непотрібна для 33-тисячного міста. Так от: вона була виведена в нову юрособу – ДП «Енергохімпром», яку в 2008-у, після банкрутства хімкомпанії, очолив… Дудєнков. І яка вже у 2009-у подала заяву про банкрутство. Певний час навколо підприємства крутились структури Дмитра Фірташа, але 18 липня 2013-го ліквідація цього держпідприємства була визнано остаточно. 

А тепер уявіть. Ви – друг Путіна Аркадій Ротенберґ, володієте ВАТ «Міндобрива» у м. Россош Воронезької обл. (через Yaiberia Holdings Limited, а ще 15% акцій ВАТ належить «Газпрому». «Газпрому»!) - єдиним виробником міндобрив  російського Центрального Чорнозем’я з чистим прибутком за  2012-й в розмірі 7,3 млрд. руб. ($250 млн. по тодішньому курсу). І ви шукаєте на це підприємство керівника. Запитання: ви візьмете його а) з України; б) з репутацією «збанкрочувача»? 

Ротенберґ

Будете сміятись, але новим гендиректором «Міндобрив» 10 вересня 2013-го став  Юрій Дудєнков!  Якому з такої нагоди навіть виписали громадянство РФ! І чомусь завод друга Путіна не збанкрутував, і Дудєнков там пропрацював аж до листопада 2017-го… 

Після чого повернувся в Україну й на хвилі оголошеної приватизації очолив наглядову раду державного підприємства стратегічного значення. А що, до речі, з громадянством РФ, га?

А може все це тому, що друг Путіна Ротенберґ хотів прибрати до рук наш Одеський припортовий? Адже він і не крився, заявляючи: «У планах - наша участь у конкурсі на купівлю в Україні ВАТ «Одеський припортовий завод», що підтверджує серйозність наших намірів розвивати цей напрямок бізнесу».

І тепер набувають зовсім іншого забарвлення певні організаційні «дрібниці». Наприклад, як вже згадуваний вище «військовий зв’язківець» Василь Нікітін без заперечень з боку Кудіна й під кураторством Дуденкова, тільки-но «внєдрівшісь» в правління Припортового, раптом розпочав тотальний перехід документообігу АТ ОПЗ під формат ВАТ «Міндобрива». Що, знову випадковість? 

Бо, як підтверджують профі, побачивши, що навіть організаційно-штатна структура українського Одеського припортового раптом стала точною копією запорєбрикового «Міндобрива», - ці й аналогічні ходи дають унікальну можливість без зволікань інтегрувати ОПЗ в підприємство країни-окупанта з тим, щоб вони миттєво запрацювали в єдиному виробничому циклі. 

N.B. Характерно, що підпису члена правління Василя Нікітіна під наказом про дерибан 7 млн. грн. немає. Знаючі люди з «кухні» ОПЗ кажуть: той, хоч і «зв’язківець», але вчасно скумекав, чим таке мародерство може обійтись, і на засідання правління, де вирішувалось потенційно злочинне питання, не прийшов. Хоча секретом полішинеля на Припортовому є прізвисько цієї людини – «Вася-25». Так колектив оприлюднив таємно узаконену ним таксу «відкату» з кожної держзакупівлі ОПЗ - 25 відсотків. Причому, вимагав кошти наперед і готівкою! 

З чого виникає питання: а чи не означає панічна виписка керівництва собі 7 млн. грн. банальне: щурі побачили, що агресору жаба цицьки дасть й вирішили, мародернувши наостанок (недарма ж кредит у 50 млн. напередодні брали!), тупо накивати з країни п’ятами, бо тут вже світить державна зрада? 

Альо, гараж, чи, пак, СБУ: і це все? У керівництві Одеського припортового окопались професіонали дерибану й штучного банкрутства державних об’єктів, міцно пов’язані між собою особистими і груповими інтересами; побіжний аналіз їх діяльності свідчить про тотальну відсутність там відстоювання державних інтересів; ця банда щільно й давно опікується з столиці; ниточки ведуть до країни-агресора. То що, й далі будемо «ваньку валять», чи нарешті візьмемо поплічників Ваньки-агресора за сраку?

P.S. Ініціативна група працівників ОПЗ разом з представниками профспілки готують петицію на ім’я Президента України з вимогою повністю змінити керівництво заводу, а саме: голову правління – директора, наглядову раду, правління АТ ОПЗ. Чомусь немає жодного сумніву, що, з огляду на викриті  факти відкритого мародерства, необхідні для розгляду главою держави 25 тис. підписів знайдуться дуже швидко.

Автор: Олександр Корнєєв