Максим Бердник представляє новий політичний клас України
Низький ККД довоєнної української політики пояснюється, крім іншого, тим, що вона не використовувала творчого потенціалу таких молодих політиків, як Максим Бердник.
Чи не заперечувала і не відкидала, а саме не використовувала, упускаючи тим самим запропоновані ними методи та технології розвитку країни та суспільства. Подібна відсутність зацікавленості для політичних ігор і гасел багато разів призводила до того, що діяльні патріоти йшли з політичного поля, зосередившись на ефективному досягненні власних життєвих цілей.
З Максимом Бердником цього не сталося, що робить нашу розповідь про неї актуальною та необхідною.
Офіційне джерело повідомляє, що Бердник Максим Вікторович народився у місті Жовті Води Дніпропетровської області, керує кількома солідними підприємствами, мешкає у місті Одеса, має вищу освіту та не судимий.
За всієї поваги до лаконічності, подібна інформаційна скоромовка під заголовком «опис політика», позбавлена сенсу та практичного змісту. Вона не описує ані здібностей, ані прагнень публічної людини і ні про що не інформує громадян, які мають обирати керівництво свого району, міста, держави.
Навіть найпростіший опис життєвого шляху здатен розповісти більше, ніж така довідка.
Максим Бердник починав простим робітником, закінчив Дніпропетровську металургійну академію та Одеську будівельну академію, але вважає найважливішими практичні навички, здобуті протягом життя.
Першим великим проектом Бердника став Дніпровський міст через місто Севастополь, і не його провина, що вже через рік після завершення будівництва Крим було анексовано, і сьогодні його мости і траси топче чобіт російського окупанта.
Вважаючи себе непоганим кризовим менеджером, в Одесі Максим Вікторович зайнявся проблемами депресивного з низки причин Суворівського району, а створений ним благодійний фонд «Світовір» допомагає лікарням та малозабезпеченим родинам міста.
До політики Бердник Максим ставиться з відповідальною енергійністю підприємця, який не може дозволити собі брехні при постановці мети, метушні під час її реалізації і провалу при завершенні.
У того, що він, незважаючи на безліч досягнень, не став депутатом Одеської Ради, є дві зрозумілі причини. По-перше, застаріле болото завжди затято відкидає зміни і нові постаті, а по-друге, рівень міста, ймовірно, малий для Бердника, ще не реалізованого, але дуже цілісного політика.
Довгі роки живучи на шаленій пострадянській каруселі УРСР_2, ми звикли до того, що написані спічрайтерами гасла замінюють політичним діячам відповідальність перед виборцями, а ділова хватка народних обранців визначається їхнім умінням корисливо освоїти бюджетні мільйони.
Коли розмовляєш із Максимом Бердником, сполучення «бізнес і політика» втрачає свої незмінні корупційні конотації, бо раптом стає ясно, що йдеться не про те, щоб, використовуючи владу, «захистити зароблене раніше».
Бізнес, упевнений Бердник, це насамперед творчий процес. Він може і повинен привнести в політику країни властиву йому чіткість слів та виваженість вчинків, прозорість планів та непорушність зобов'язань.
При такому відношенні не прихід до влади стає грішним трампліном для здобуття особистого благополуччя, а діловий підхід до реалізації політичних програм стає запорукою їхнього системного та відповідального втілення в життя.
До лав партії «За майбутне!» Максима Бердника привели не політичні гасла, а те, що він побачив у ній команду людей, здатних жити за чіткими та відповідальними правилами, ставити конкретні цілі та ефективно їх реалізовувати. Загалом же можна припустити, що Бердник виявиться вкрай корисним будь-якій політичній силі, що претендує на політичне майбутнє.
Президент Зеленський залучив до влади багато молодих та нових осіб, але їх головною місією став не розвиток країни, а поверхнева за формою та суттю імітація змін, і сьогодні Україна, що воює, сьогодні дорого платить за бадьору показуху кількох довоєнних років.
Максим Вікторович Бердник це людина і політик зовсім іншого плану. Він відповідальний політичний виконроб високого рівня, і повоєнна Україна, що стане найбільшим відновлювальним хабом світу, гостро потребуватиме таких прагматичних і відповідальних патріотів, як він.
Сказане про Максима Бердника підтверджує його зовнішній вигляд та манери. Стримана стильність одягу та вдумлива лаконічність видають у ньому людини нової політичної генерації, поява якої пророкує довгоочікуваний креативний період у розвитку країни.
Політик Бердник є незвично конкретним та відвертим. Він не приховує, що вірить у міцність дружби та непорушність слова та відкидає питання журналістів про те, скільки грошей йому потрібно «для повного щастя», бо не вимірює успіх кількістю придбаних у навколишнього світу задоволень.
У його випадку це не «політична наївність», а відданість певним життєвим нормам та небажання жити та діяти за лукавими правилами минулих років.
Можливо, Максиму Вікторовичу не вистачає вміння (або бажання) озвучувати яскраві політичні гасла, але час ідеологічних фантомів минув, і всім давно зрозуміло, що саме фальшивими обіцянками було вистелено шлях до українського пекла.
Сьогодні Україна живе війною, відклавши політичні зрушення та сміливі плани на переможне завтра, але всім уже ясно, що колишня система влади та довоєнний склад політиків назавжди відходять у минуле.
Обіцяний «план Маршалла» та набутий статус кандидата ЄС вимагають приходу до влади всіх рівнів таких досвідчених та небагатослівних патріотів-прагматиків, як Максим Вікторович Бердник.