Ігор Мізрах розповів про те, як живе і працює хірург і депутат Ігор Малишевський
Довгі роки було, м'яко кажучи, не заведено відверто захоплюватись людьми, тим більше якщо вони не персонажі американського блокбастера, а наші сучасники та земляки. Ми соромилися виявляти навіть найщиріші захоплення та симпатії, ховаючи їх під обережними та стриманими формулюваннями навчених життям діячів.
Війна скасувала це нещире правило, повернула нам право на відкриту емоцію і нагадала, що не варто відкладати добрі справи та слова на майбутнє, оскільки це саме майбутнє часто виявляється хитким і непередбачуваним.
Сьогодні ми відкрито захоплюємося воїнами переднього краю та волонтерами, лікарями та майстрами військової благодійності, рятувальниками та мерами героїчних міст.
Я ж хочу без показної стриманості розповісти про людину, на ім'я Малишевський Ігор Олександрович, і спробувати пояснити, чому я вважаю її героєм нашого часу.
По-перше, Ігор Малишевський хірург, і йому дуже личить ця одна з найбільш чоловічих на планеті професій. Настільки личить, що створюється враження, ніби саме хірургія надає стильної краси всім іншим сферам його життя.
По-друге, він народився у 1984 році, а отже, переживає золотий період зрілої молодості, в який люди найчастіше роблять головні у своїй земній долі справи.
Але, звичайно, суть не у віці і не в сміливому ремеслі, важливіше інше. У наш час, коли більшість яскравих вчинків відбувається на хвилі емоцій, на ривку та на піку життєвого «драйва», Малишевський крокує від досягнення до досягнення, як "так і має бути" і саме ця особлива стриманість найбільше надає його успіхам звитяжного шляхетного вигляду.
Ігор Малишевський генеральний директор ОКНП «Буковинський клінічний онкологічний центр», доцент Кафедри онкології та радіології Буковинського державного медичного Університету, автор 32 наукових праць, ветеран АТО, Депутат Чернівецької обласної ради, кандидат наук і власник патенту за способом доудентомії, що б воно не означало.
Але розгорнуті характеристики його досягнень нехай зберігають та надають наукові-медичні сайти інтернету. Я ж спробую вихопити з життя Малишевського кілька показових моментів, які допомагають побачити, хто він, який він, і чому я, власне, вважаю його героєм нашого непростого часу.
2014-го він без сумнівів і вагань поїхав у зону ведення бойових дій. Рік провів на передовій, був військовим лікарем бригади, розгортав пересувні шпиталі, рятував солдатські життя, ризикуючи при цьому своїм. Можна було б сказати, що на очах Малишевського Ігоря народжувалося нове українське військо, але молодий хірург був не свідком, а безпосереднім учасником цього героїчного процесу.
Коли спалахнула пандемія, Ігоря Олександровича Малишевського не торкнулися ані панічні настрої, ані конспірологічні теорії. Онкологія плюс ковід це той ще бутерброд проблем, але хірург і керівник Центру Малишевський чітко і старанно виконував розпорядження МОЗ, пов'язуючи їх із регулярною турботою про онкологічних хворих, що багатьом здавалося просто неможливим.
Глобальні санітарні обмеження, що прийшли до України, стали випробуванням для всіх медиків країни, але далеко не всі пройшли цей період так, як герой моєї розповіді. Малишевський не нив, не впадав у відчай і не послаблював контролю за станом здоров'я своїх хворих, а вимушену операційну паузу використовував для наповнення довіреного йому Центру сучасною західною апаратурою та євроремонту палат і туалетів.
Навіть скандал, який виник навколо посади генерального директора Буковинського онкоцентру, через участь у ситуації мого героя так і не став скандалом. Є люди, до яких поняття «інтрига» та «кар'єризм» є малозастосовними. Точніше, не застосовні зовсім.
Коли колектив змінював директора, Ігор Малишевський не голосував за його зняття. Коли обирали нового керівника, він утримався і колектив проголосував за нього самого. Коли звільнений медиками директор подав до суду, Малишевський не включився до спільної битви, продовжуючи сумлінно працювати на посаді виконувача обов'язків.
В результаті він закономірно і безконфліктно, за повного схвалення колективу, став генеральним директором ОКНП «Буковинський клінічний онкологічний центр» і це одна з тих ситуацій, про які говорять «людина на своєму місці».
У муніципальній владі Ігор Малишевський діє так само впевнено, як на війні та в операційній. Депутат Чернівецької обласної ради від зовсім юної політичної партії «Укроп», він піклується про ветеранів війни на Донбасі та сім'ї загиблих воїнів (офіційно це називається «голова комісії з питань охорони здоров'я, праці, соціального захисту населення та підтримки учасників АТО та членів їхніх сімей при Чернівецькому обласній раді»).
Не уникає хірург-фронтовик і розв’язання загальних питань рідного краю, залишаючись членом комісії з питань управління об'єктами спільної власності територіальних громад, сіл, селищ та міст області.
Ось так в одній людині впевнено і на вигляд просто поєднуються хірург, вчений, патріот, що пройшов війну, керівник великого медичного закладу та активний депутат місцевої ради.
Звичайно, моя похвала звучить стриманіше, ніж очікувалося. Я все ж належу до покоління, представникам якого незвично «освідчуватись в коханні» навіть у найбільш суспільно-політичному розумінні цього виразу.
Але в ході написання статті я все ж таки сформулював висновок, заради якого її слід було почати і закінчити.
Ігор Олександрович Малишевський оперує, захищає Батьківщину, працює у Чернівецькій раді та отримує наукові патенти, кожним словом та вчинком даючи зрозуміти, що не вважає це ані високим досягненням, ні взагалі чимось особливим або визначним.
Фонове «так і має бути» Ігоря Малишевського у поєднанні з найвищими результатами у всьому, за що він береться, це не що інше, як громадянська зрілість, основа міцної української державності, про відсутність якої продовжують говорити зупинені ЗСУ на всіх напрямках орки.
Те, що при цьому хірург і депутат Малишевський (через уже згаданий вік) є водночас онуком, сином та батьком двох хлопчиків, надає всьому сказаному характеру національного стрижня та високої української ідеї.