Голова УНКЖ Марина Корнієнко-Мізрах втілює в практику міжнародні методи соціального захисту
Деякі коментатори розкритикували активістів УНКЖ і особисто мене, його керівницю, за те, що ми почали щільно й зацікавлено вивчати форми та механізми соціального захисту в різних країнах світу. Як не дивно, знайшлися люди, які вважають це заняття аматорським, невчасним та марним.
Відверто кажучи, я не погоджуюся з жодним із цих визначень. По-перше, нашу громадську організацію ніхто не може звинуватити у дилетантському ставленні до справи.
Протягом років ми допомагали самотнім мамам, багатодітним сім'ям, безпорадним громаданам похилого віку і просто людям, які опинилися на узбіччі життя. А ще залучали до добрих справ підприємців та благодійні центри, дарували дитячим будинкам поїздки та новорічні свята.
Наша турбота про людей була масштабною та системною, і за рік до великої війни НКЖУ навіть ставили за приклад професійним працівникам соціальної сфери. Я згадую про минулі заслуги не з марнославства, а лише для того, щоб наголосити, що ми маємо впевнене право на власну думку та на увагу до цієї думки всіх учасників суспільного процесу.
Про несвоєчасність подібних досліджень під час Великої війни теж говорити не доводиться. Ми не поводимося так, ніби жодної війни немає. Національний Конгрес Жінок України став впевненою складовою українського опору з перших годин російської агресії. Ми почали з роздачі гарячих обідів київським блокпостам, а потім створили чи не найбільший продуктово-медичний хаб, який відправив фронту та тилу сотні тонн необхідних вантажів.
Що ж до користі вивчення міжнародного досвіду соціального захисту, то вона така є значною, і я хочу нею поділитися.
По-перше, мені тепер абсолютно ясно, що у влаштуванні соціальної сфери України потрібно радикально змінити, а що відповідає кращим міжнародним зразкам і потребує лише добросовісного ставлення.
По-друге, досвід інших країн підказав нам реальні механізми соціального захисту, які в Україні використовуються неправильно чи не застосовуються зовсім. Це і гнучка система виплат майбутнім мамам, і розподіл обов'язків між державою та роботодавцем, і спрощені системи юридичного супроводу незахищених громадян.
Крім цього, ми зрозуміли, що навіть найдосконаліша система державного соцзабезпечення потребує активних громадських помічників. Впливовий міжнародний ресурс Make Mothers Matter повідомляє про шість організацій, які підтримують майбутніх мам, батьків-одинаків та інвалідів у країнах-членах ЄС.
Це Gengle в Італії, Фонд Айседори Дункан в Іспанії, LET-FLIGHT у Хорватії, Aperio у Чехії, Egyszülős Központ в Угорщині та Pienperheyhdistys ry у Фінляндії, яка є одноосібним світовим лідером у галузі соціального забезпечення, випереджаючи соціалістичні Норвегію, Швецію та Данію.
Перелічені громадські структури не лише розуміють потреби найменш захищених громадян своїх країн, а й активно працюють, надаючи їм всебічну підтримку.
Це означає, що після Перемоги НКЖУ має продовжити свою роботу, допомагаючи державним соціальним службам у їхній непростій місії. Ця робота буде більш ефективною, якщо ми почнемо по можливості планувати її заздалегідь, не скасовуючи колишній досвід і впроваджуючи нові методи, що довели свою ефективність і в інших країнах.
Завдяки нашому аналізу, ми дізналися, що єдиний стандарт соціальної допомоги у світі не існує. Різниця доходів, релігій, моделей економіки та життєвих укладів змушує соціальні служби та громадські організації адаптувати свою роботу до місцевих умов.
Усі цивілізовані країни (крім Туреччини) надають підтримку сім'ям з низьким доходом через низку заходів соціальної політики. У сімнадцяти країнах передбачено грошову допомогу на оренду житла, а в 11 країнах передбачено допомогу за місцем роботи.
Десять країн (Данія, Фінляндія, Франція, Литва, Нідерланди, Нова Зеландія, Польща, Словацька Республіка, Словенія та Швеція) за останні роки досягли того, що трансферти перевищують 30% чистого доходу малозабезпечених сімей та сімей з одним з батьків.
Аналіз, проведений Bradshaw, Keung and Chzhen у 2018 році, показує, що, в цілому, бідність у сім'ях з одним з батьків скорочується за рахунок соціальних виплат в усіх країнах ЄС, але показники дуже часто є непорівнянними.
Наприклад, Данія, Фінляндія і Сполучене Королівство завдяки прямим виплатам скоротили рівень бідності в домогосподарствах з одним з батьків більш ніж на 65%, а, скажімо, Іспанія вперто залишається єдиною країною, яка підтримує сім'ї з низьким доходом тільки надаючи їм податкові пільги, не надаючи їм більше жодної додаткової допомоги.
Дослідження 2019 року показують, що країни, які поєднують щедрі універсальні виплати з спрямованими сімейними виплатами (залежно від статусу, а не від доходу), досягають найкращих результатів у справі скорочення бідності (наприклад, Данія, Фінляндія та Норвегія).
Згадана Bradshaw, Keung and Chzhen (2018) наголошує також на важливості перевірки того, чи не компенсують податки та пільги один одного. Деякі країни (Австрія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Люксембург, Норвегія та Сполучене Королівство) виплачують тим, хто потребує більш високу грошову допомогу, але потім підриває цю перевагу, вираховуючи виплачені суми при виплаті житлової допомоги.
Картина того, що відбувається, складна і різноманітна, але ми вже маємо перші міркування щодо того, які передові методи допомоги людям можна і потрібно використовувати в Україні. Найближчим часом я розповім про них громадськості, працівникам державної соціальної служби та всім, хто виявить до інтерес до нашої роботи.