Європейська спільнота без нас неможлива
Нещодавно Верховна Рада ухвалила останні євроінтеграційні законопроекти, необхідні для виконання семи рекомендацій Єврокомісії нашій країні, як кандидату на вступ до ЄС.
Серед них — закони про медіа, прозору процедуру призначення суддів Конституційного Суду та про національні меншини (спільноти). Отже, як заявляє керівництво парламенту, відкрито шлях до переговорів про повноправний вступ України до Європейського Союзу, які можуть розпочинатися вже з нового 2023 року. Що далі? На запитання "Голосу України" відповідає заступник голови Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Копиленко.
— На фініші року парламент зробив, як кажуть у спорті, потужний "спурт", фактично прийнявши весь пакет євроінтеграційних законів як передумову до подальшої реалізації нашого, без перебільшення, цивілізаційного вибору. Як колись казав наш класик Максим Рильський, не треба впадати у спрощенство, оцінюючи весь цей пакет. На стадії розробки ці законопроекти спричинили жваву, а часом і запеклу дискусію. Наприклад, закон про медіа, особливо в частині меж компетенції Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Ця тема особливо мені близька, бо в конституційну ніч в атмосфері пошуку загальнополітичного правового компромісу про неї взагалі забули. Я нагадав про неї. От тільки не знаю, чи слід цим пишатися нині...
Так само не менш інтенсивну дискусію викликали і ті норми, які стосувалися процедури конкурсного відбору конституційних суддів за участі міжнародних експертів. Хтось узагалі вбачав у цьому певні втрати нашого суверенітету. Проте ми виходимо з реалій: прагнемо до Європи, тому сприймаємо ті умови, які нам висувають.
Інша справа, що героїчна боротьба з російською агресією змінює сприйняття України в світі і переконливо доводить, що європейська спільнота без нас неможлива. Як сказав в одному зі своїх інтерв'ю Президент Польщі Анджей Дуда, росія хоче паразитувати на організмі інших країн і народів. Зараз Україна здійснює історичну "санітарну" місію, тому не лише виконання умов європейців, а й визнання ними українського подвижництва є подальшим основним кроком до реалізації нашої мети, яка, до речі, зафіксована і в українській Конституції.
— Чи є певні законодавчі зобов'язання (пакет законопроектів) на рівні Верховної Ради щодо вступу до НАТО?
— На мій погляд, це багатовекторний процес, в якому є цілком конкретні воєнні позиції аж до уніфікації офіцерських та сержантських звань. А є й те, що я в попередній відповіді назвав "цивілізаційними підходами". Я хотів би навести цитату з Преамбули Північноатлантичного договору (про створення НАТО) від 4 квітня 1949 року, де сказано про "спільну спадщину своїх народів /тобто тих, хто підписав цей договір/ і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права".
Отже, навіть той пакет євроінтеграційних законів, про який ми говорили вище, без жодних сумнівів можна вважати реалізацією "плану законодавчих робіт", який повністю кореспондується із стандартами НАТО.
До речі, ті само принципи, що стосуються забезпечення прав і свобод людини, демократії містяться і в підсумковому документі програми "Партнерство заради миру", підписаному Україною ще в лютому 1994 року. Там ми бачимо цілий комплекс заходів військово-політичного характеру. Інша справа, що сприйняття НАТО в 1994 році і зараз — абсолютно різні речі, досить подивитися на стрімке зростання симпатій українців до Північноатлантичного блоку і безповоротного розуміння, що іншого шляху в нас немає.
— Питання щодо створення Спеціального трибуналу для розгляду акту агресії росії проти України на сьогодні залишається не менш актуальним, ніж закінчення війни. Вже є певні заклики ПАРЕ, проект резолюції ООН тощо. Що це дає Україні? Цей спецтрибунал — констатація факту порушення міжнародного права росією, тобто вирок? Чи існують механізми та інституції для виконання цього вироку?
— Поки що ті політичні зусилля, яких докладає Україна для створення цього трибуналу — досить активні й продуктивні — сприяють створенню єдиного міжнародного фронту для покарання агресора. Це також констатація самого факту невідворотності цього покарання.
Водночас і Нюрнберзький трибунал, а потім і інші подібні інституції, створені для покарання міжнародних злочинців, реалізовували свої повноваження в умовах тотальної воєнної перемоги. Тому я певен, що кінцевий успіх міжнародного трибуналу для путіна та інших військових злочинців можливий у поєднанні двох факторів: військова перемога й міжнародна солідарність.
— Як на вашу думку, чи відбувся вже нарешті тектонічний зсув у свідомості провідних країн світу щодо рф, її ролі й місця у світовому порядку на тлі війни в Україні? (Висновки саміту G7, міжнародної конференції "Солідарність з українським народом" у Парижі).
— Певен, що світова спільнота прекрасно розуміє необхідність підтримки України в її протистоянні агресору. Ті заходи, що ви їх назвали, це чергові, дуже важливі кроки, спрямовані на підтримку України в її самовідданій боротьбі. Наприклад, результатом конференції "Солідарність з українським народом", яка відбулася на початку грудня в Парижі, про яку ви згадували, стало залучення одного мільярда доларів донорської допомоги для проходження нами зимового періоду. Я не говорив би тут про тектонічні зсуви, але згадав би назву повісті відомого американо-англійського письменника Генрі Джеймса "Поворот гвинта" (Turn of the Screw). Гадаю, що після переконливого візиту нашого Президента до Сполучених Штатів, оцей "поворот" здійснився. Упевнений, що дуже скоро ми побачимо важливі свідчення нового рівня міжнародної підтримки України.