СВЯТА СПРАВА З ПРИСМАКОМ ГЛЯНЦЯ (Ігор Мізрах не стримував емоцій, говорячи про вихваляння та саморекламу під час війни)
На початку великої війни важко було уявити собі, що така велика і свята справа, як підтримка рідної армії, може викликати якщо не роздратованість, то відверте почуття ніяковості.
ЗСУ за лічені дні стали нашою надією та захистом, символом Нації та взірцем доблесті. Допомога воїнам була природною, як дихання, і такою само необхідною. Кожен крок тилу – від гарячих обідів для блокпостів міста до купівлі бронежилетів та прицілів солдатам переднього краю – був відвертим поривом українців, які піднялися на боротьбу з російською навалою.
Зараз, після року війни, важко сказати, коли саме цей великий народний процес набув рис шоу з елементами акторства та відвертого самолюбування, але це сталося. Нарізки Тік-Тока рясніють відверто постановочними сюжетами, герої яких вихваляються сумами зібраних для українського війська грошей грайливо і під музику, зовсім у стилі комерційних рекламних кліпів.
Я прошу зрозуміти мене правильно, я не ханжа і не салонний мораліст. Але так вийшло, що мені знайомий смак передової, і, можливо, тому подібна самореклама здається мені недоречним кривлянням. У ній є щось від пихатої довоєнної благодійності, коли найбільш спритні ділки, влаштовуючи світські вечірки, весело змагалися у своїй панській щедрості та доброті до бідних людей.
Навіть сталінська пропаганда періоду Другої Світової війни висвітлювала внески радянських громадян по-воєнному стримано, публікуючи в газеті «Червона Зірка» короткі повідомлення про куплені ними танки та літаки.
До того ж, розміри внесків не були тоді критерієм патріотизму. Наприклад, лауреат Сталінської премії М. Шолохов передав Червоній Армії 100 тисяч радянських рублів, бо міг собі це дозволити. А у Самуїла Маршака та молодого Сергія Міхалкова таких грошей не було. Тому вони разом із Кукриніксами та відомим літературним перекладачем Віктором Гусєвим купили «у складчину» і передали фронту лише один танк, і це не ніяк не зменшило цінності їхнього вчинку.
Ще скромніше поводились західні знаменитості. Голівуд голосно вшановував зірок, які пішли на фронт, а от про те, що Хеді Ламарр допомогла зібрати сотні тисяч доларів для армії США, а Керол Ломбард загинула в авіакатастрофі, носячись по Штатах та Канаді заради реклами облігацій військової позики, світ дізнався лише у сімдесяті роки минулого сторіччя.
«Ярмарок марнославства», на який перетворюють свою важливу і потрібну місію деякі активісти тилової України, не гідний порівняння не лише з минулим, а й із сьогоденням.
Десятки тисяч громадян, сотні трудових колективів, забувши про втому, допомагають героям ЗСУ. Люди чинять і відганяють на фронт важку техніку, шиють білизну і закручують банки з тушонкою, миттєво відгукуються на потреби конкретних фронтових підрозділів і роблять це без будь-якої самореклами.
Звісно, можна пояснити те, що відбувається, можливістю нових технологій, засиллям Тік-Тока та Ютуба, які перетворюють будь-яку подію на рекламний ролик. Але не варто брехати собі – інформаційне повідомлення важко сплутати з продуманим позолоченим піаром, сповненим любові до власних здобутків.
Коли героями таких роликів роблять дітей, це ще більш відразливо та шкідливо. У вогні війни зростає покоління щирих та полум'яних патріотів, яких не треба вчити любові до України та її армії. А привчати маленьких українців супроводжувати кожен добрий вчинок хвалькуватим відео оглядом низько та недалекоглядно.
Ще раз прошу співгромадян про розуміння. Я людина честолюбна і схильна до виразних жестів, але велика війна впевнено відносить ці якості до минулого часу. Всенародна битва подарувала нам почуття причетності до великої Нації та її армії, а це виключає позу, самолюбування та корисливі думки про повоєнну політичну кар'єру.
Слава тим, хто збирає багато грошей на техніку для ЗСУ. Але йде велика битва, над країною літає колючий вітер смерті, і від цього будь-яка хвалька нещирість здається знущанням та клоунадою. А ми повинні бути гідні щоденної мужності передової кожним своїм вчинком, кожним словом та кожним жестом.
Тим більше, під час війни легко не фальшивити. Камертону серця, чеснішого за героїзм наших військових «на нулі", не існує.
Слава Україні!