Людожерство по-російськи: Чому Геродот вважав мешканців Залісся справжніми дикунами
Сьогодні – про головне питання нашого часу: чи справді наші північно-східні сусіди – людожери? І це не вигадка, а свідчення батька історії Геродота. Якщо йому вірити, 2,5 тис. років тому на території нинішньої України мешкали скіфи–землероби, а північніше жило дике плем'я андрофагів.
Давньогрецькою "андрос" означає людина, а "фагос" – пожирання, тобто йдеться про канібалів. Найгірше, що вони нікуди не зникли, зазначає видання 5.ua.
Влітку 2012 р. на півночі росії четверо чоловіків відправилися на риболовлю і... зникли. Аж у листопаді рятувальники виявили двох із них – голодних, худих, але живих. Куди поділися інші двоє товаришів – пояснювали плутано. Врешті зізналися: друзів з'їли, щоб вижити. Російський суд одного людожера виправдав, а іншого засудив – "аж" до 3,5 років умовно!
Бо виявляється, у росії канібалізм – не злочин. Це не війну проти України війною називати – за що можуть 15 неумовних років дати. І дають!
Але повернімося до канібалізму (чи андрофагії – по-грецьки). Про такий звичай на землях нинішньої росії вперше згадав грецький історик Геродот ще за понад 400 років до Р. Х.:
"Андрофаги серед усіх людей мають найдикіші звичаї, в них нема ні прав, ні законів. Вони кочовики, одягаються, як і скіфи, але мова в них своя".
Минуло майже 500 років, і про андрофагів на землях майбутньої московії згадував уже римський історик Пліній Старший:
"Андрофаги, які мешкають за десять днів поїздки від Борисфену, мали звичку пити з людських черепів і розміщувати скальпи з волоссям, прикладеними до їх грудей".
Згодом про людожерів на росії писав останній римський історик Амміан Марцеллін – це вже 4 ст. н. е. Казав, що поруч з ними не хочуть жити жодні інші племена.
Приблизно на цей же час припадає ще одна таємнича згадка про канібалів на Заліссі – і вона вкрай цікава. Йдеться про текст "Діяння Андрія та Матвія у місті людожерів". Це т. зв. апокриф – начебто біблійний текст, що не увійшов до Святого писання як неканонічний. У ньому описується подорож апостолів Андрія та Матвія на схід. За легендами, апостол Андрій вирцшив проповідувати християнство у землі скіфів, тобто на терени нинішньої України, і навіть пророкував велике майбутнє Києву на тутешніх пагорбах. Так от, згідно зі згаданим апокрифом, він рушив ще далі на північний схід, де потрапив у місто людожерів і там його мало не з'їли.
Між тим минає кількасот років – і про російських канібалів згадується вже у вірменському літописі ашхарацуйц. На цьому давні джерела про людожерів сходу завершуються.
Є тільки російський народний фольклор. Його збирач Владімір Даль – той самий, чий словник – записав зокрема дивну московську народну пісню. Жінка обіцяє вбити свого чоловіка, з його кісток зварити холодець, з печінки пиріг, а з мозку – юшку.
Цікавість до загадкових андрофагів повертається в кін. 19 – на поч. 20 ст.
Чеський історик Любор Нідерле був людиною специфічною. З одного боку, доводив, що українці, білоруси та росіяни – мало не один народ. А з іншого, намалював ось таку красиву карту України:
Мапа Přehledná národopisná mapa Ukrajiny 1915 р., створена за мапою Národopisná mapa Slovanstva Любора Нідерле 1912 р.Вікіпедія
Цікавився андрофагами і дійшов висновку, що це було одне з фіно-угорських племен, яке на той пору жило на території росії.
Подібного висновку дійшов і його колега Вільгельм Томашек – мовляв, андрофаги – грецький переклад назви фіно-угорського народу мордва з теренів росії. Начебто іранською "морд" – людина, а "хва" – їсти, отже мордвини і є андрофагами-людожерами. Частина колег ідею Томашека відкинули. Але пошук за назвами продовжився.
Історик Олександр Палій вважає, що загадкові андрофаги, згадані Геродотом, – це інший фіно-угорський народ із території нинішньої росії. Плем'я меря. Місто людожерів Мерна згадується в апокрифі про Андрія Первозванного? Це пояснює, чому росіяни відрікаються від свого справжнього походження, каже Олександр Палій.
Саме фіно-угорське плем'я меря переважно заселяло землі т. зв. Залісся, де у 11 ст. колоністи з Київської Русі заснували Володимиро-Суздальське князівство і де згодом з'явилося місто москва.
Уже в 19 ст. археолог Олексій Уваров написав цікаву книжку. Називалася вона "Меряни та їхній побут". Уваров розкопував кургани довкола москви і встановив, що принаймні до 12 ст. там переважно жили саме представники фіно-угорського племені меря, а не русини-слов'яни.
Утім те, що саме меряни-московити і є людожерами-андрофагами – наразі не більше ніж припущення.
Але що точно не припущення – так це патологічна жорстокість москвитян та їх правителів.
Перший московський цар із династії Романових Михаїл, до речі, кажуть теж їв людське м'ясо – щоправда, тоді у Москві так робили всі. Це був період т. зв. смути – одна династія вимерла, а московія без царя функціонувати не може, тож тамтешні бояри запросили на царствування польського королевича Владислава. москву на 2 роки окупували польсько-литовські війська.
Московити організували цілі два ополчення і врешті взяли свою ж столицю в облогу. Там почався голод. І масове людожерство. Людські тіла засолювали у чанах, м'ясо навіть коптили. Очевидно, куштував людятину і майбутній цар романов, який пережив облогу в стінах москви.
Нинішній бункерний карлик порівнює себе з великим – за зростом – царем Петром І.
Що ж – поглянемо на Петра І детальніше. Той справжній людожер – і не лише у переносному сенсі слова. Він обожнював анатомічні театри та мертві тіла. Якось в Амстердамі Петро так захопився трупом малюка, що вирішив його поцілувати.
У іншому нідерландському містечку Лейдені цар із почтом знову відвідує анатомічний театр. Зауваживши, що його оточення бридиться розрізаного небіжчика, він наказує їм – вибачте, але тут буде цитата мовою оригіналу: "Петр, заметив при том отвращение у некоторых из своих русских спутников, заставлял их разрывать мускулы трупа зубами". І його слухалися.
А ще Петро І любив викопувати трупи. У 1697 р. наказав ексгумувати тіло боярина Милославського, притягти його на свинях до помосту на Красній площі, де рубали людям голови, і їхньою кров'ю поливати Милославського. Також через роки звелів викопати повішених за його наказом стрільців і повісити їх знову. Не канібалізм, звісно, але некрофілія точно. Чудовий взірець для наслідування.
Ну і наостанок – історія про канібалізм у російській радянській армії, точніше серед партизанів.
У серпні 1941 р., здаючи Одесу німцям та румунам, червоні вирішили залишити там диверсантів. Загін із 13 людей зі зброєю та провізією спустився у місцеві катакомби. Підпільників, щоправда, не попередили, що вихід із підземелля лише один – і він веде в руки ворога. Група опинилася у пастці. Що сталося далі, ми знаємо з документів румунської окупаційної влади.
Коли у партизанів закінчилися харчі, командиром було ухвалено рішення вбити декількох учасників загону і з'їсти їх. Вибір впав на пару некомуністів – чоловіка і жінку – їхні тіла засолили, щоб надовше вистачило. Щойно і ця їжа почала закінчуватися, постало питання – кого з'їдять наступним? Щоб не випробовувати долю, частина загону наважилися на втечу. Інша частина убила командира зі співмешканкою і почала їсти їх. Врешті майже усі були заарештовані та розстріляні румунами за канібалізм.
За великим рахунком, не має значення, чи є нинішні росіяни нащадками геродотових канібалів–андрофагів. Має значення лише те, що у більшості своїй вони стали зомбі та людожерами зараз. І хоча у них на батьківщині за це відповідальності не передбачено, відповісти доведеться. Усім.
—
Опубліковано у виданні 5.ua