Як саме і чому фашизм став головною ідеологію в Росії: історія та паралелі
У знаменитому фільмі Михайла Ромма «Звичайний фашизм» є епізод, коли диктор промовляє: «Але була й інша Німеччина». На екрані йдуть документальні кадри антифашистської демонстрації у Берліні. Рік – 1929. Знається, то були комуністи-тельманівці.
Вони були проти фашизму, не приховували цього і могли це демонструвати. Втім, вже за декілька років їх вдягнуть у військову форму та відправлять завойовувати життєвий простір для нового рейху. І нікуди вони не дінуться – підуть. Фашизм переможе і переконання, і здоровий глузд. Те саме через 90 років трапилося і з росіянами. Фашизм російського розливу, рашизм – переміг росіян, а вони не дуже й пручалися, зазначає Укрінформ.
Але чому? Як?
Фашизм - ідеологія тих, хто відмовився від мислення
Світ, у якому ми живемо, створений і щоденно твориться ідеалістами. Але творенню навколишнього світу в тому вигляді, у якому він існує, завжди передувало їх уявлення у вигляді образів та ідей. Втім, мало хто згодний визнавати, що існують також ідеї, які руйнують самі себе, разом з носіями. І дармо. Бо тотальне руйнування - це також ідея.
Фашизм – з цієї «опери» Російський фашизм – найбільш показова ілюстрація до цієї істини. Унікальну якість надану людству природою – можливість продукувати ідеї, Росія використовує подібно тому, як скористався би неосвічений варвар ноутбуком: максимум, що він би міг з ним зробити – це розлущити горіх або закритися від сонячних променів.
Тож колективним, багатомільйонним втіленням ідеї руйнації навколишнього світу, без усвідомлення, що ж буде створено на його уламках, насправді, і є теперішня Росія. Ідеологія, щодо побудови/відродження «русского мира», насправді є евфемізмом фашизму, ідеологічної потвори, яка, здавалося, пішла у ганебне забуття та виявила свою неспроможність й антилюдяність, разом із поразкою держав Осі у Першій світовій війні.
Дезорієнтований, розчарований та принижений повоєнний людський загал потребував простих відповідей на низку питань, головним з яких було «Як жити далі?». Частина Європи відповіла на цей виклик запрошенням до влади тих людей, які давали найпростіші відповіді та заявили про готовність взяти відповідальність за долі країн та народів.
Муссоліні, або Еклектична принада простих рішень
Вперше фашизм став панівною ідеологією в Італії, його засновник та ідеолог, колишній соціаліст Беніто Муссоліні, вже у 1922 році перебрав владу внаслідок «походу на Рим», та встановив в країні режим, який, в основних рисах, був схожий на режим більшовиків в Росії. З тією лише різницею, що ідеальне суспільство за Муссоліні мало бути побудоване не в усьому світі, а лише на італійській території, а до його побудови залучався не окремий клас, а вся італійська людність.
Фашизм передбачав сильну роль держави водночас з залученням до її управління широких народних мас, поділених за корпоративною ознакою. Нація проголошувалася найбільшою цінністю, відданість нації та державі вважалася головною чеснотою, індивідуальні прагнення мали поступатися колективним. Схоже на нинішню Росію? Ще й як!
Очолював державу дуче – вождь, яким і був Беніто Муссоліні, він аж до свого повалення у 1943 році майже одноосібно визначав, що є добрим, а що поганим для італійців. Політична опозиція фашизму придкшувалася, діяльність політичних партій була заборонена, лідери опозиції або просто невдоволені режимом ув’язнювалися або фізично знищувалися. Так, масштаб фашистських репресій у Італії значно поступався комуністичним в СРСР або нацистським у Німеччині. Але треба розуміти, що злочинне знищення або ув’язнення навіть однієї людини, тільки за її переконання – це і є ключова ознака фашизму. Знову – повна ідентичність. Аж до того, що масово в нинішній Росії поки що не саджають, лише тих, «кого треба».
Беніто Муссоліні
Але тон Муссоліні тоді задав Ленін. Італія – перенесла державну сваволю на європейський ґрунт, а решта європейських фашистів – просто підтримали. Саме італійський фашизм став прикладом для багатьох популістських та ультранаціоналістичних сил, які одна за одною приходили до влади у низці європейських держав або істотним чином впливали на політику своїх урядів.
Режими, подібні до фашистських, хоча й під іншими назвами, було встановлено у значній кількості країн. До таких режимів можна віднести далеко не один націонал-соціалістичний режим Гітлера у Німеччині, а же й уряд генерала (згодом генералісимуса) Франко в Іспанії, диктатуру Салазара в Португалії, диктатуру Дольфуса в Австрії, яку називали австрофашизмом.
Фашизм став тоді модним в Європі. Його ознаки мали й санаційний режим Польщі Пілсудського, Литва часів Антонаса Сметони, угорський уряд Горті, й румунський королівський уряд, що знаходився під значним впливом «залізногвардійців»... Серед усіх держав Східної та Центральної Європи єдиною демократією у повному сенсі була лише Чехословаччина, але вона й була першою розчленована та знищена фашистами.
СРСР: комуністична риторика, фашистська практика. Російська еміграція – з точністю до навпаки
Що таке «фашизм» на рівні теорії? У 30-ті роки минулого століття таким чином маркірувалися певного штибу режими, за 14 формальними ознаками. Але сформульовані вони були не одразу. Остаточно їх визначив у своєму знаменитому есеї «Вічний фашизм» видатний інтелектуал Умберто Еко (1932-2016).
Між тим, «фашизм» перетворився на ярлик. Наприклад, фашистами називали своїх політичних та ідеологічних суперників російські комуністи, масові репресії 30-х років проходили під гаслами боротьби з фашистами, до яких записували будь-яких опонентів Сталіна та його поплічників. Знищення верхівки Червоної Армії у пропаганді подавалося як знешкодження військово-фашистської змови. А після Другої Світової фашистами в Союзі таврували ледве не всіх, хто не погоджувався з москвою, від «кривавої собаки» Йосипа Броз Тіто в Югославії – до «китайських агресорів» аж в 1960-ті.
Тож, як бачимо, обзиваючи Україну «нацистською» путінізм, нічого нового не видумав. Назви ворога тим, чим ти є сам – і буде тобі «щастя». І це теж ставить знак «=» між рашизмом і фашизмом.
Йосип Сталін
Втім, коріння російського фашизму – не обмежується комуністами, воно залягає істотно глибше, сягає докомуністичних горизонтів і ще далі. Російські різного штибу націоналістичні та білогвардійські організації, у спробах організувати свої політичні партії в еміграції, часто прямо називали їх фашистськими. Фашистські організації росіян існували в США, Франції. У китайському Харбіні, де зосереджувалася чимала частина російської еміграції, ще в 1931 році було створено Російську фашистську партію, яку очолював Константін Родзаєвскій…
А до того ж – згадайте - першими некомуністичними масовими організаціями на території Росії, РСФСР, якщо хочете, в роки, які передували розпаду СРСР, були саме націоналістичні об’єднання. І вони - толерувалися комуністами і КГБ. Найбільш відомим було товариство «Пам’ять», яке проголошувало не тільки націоналістичні, але й ксенофобські та антисемітські гасла.
Сучасна Росія: фашизм під копірку
Теперішня державна ідеологія Росії, разом з її практичною реалізацією очевидно копіюють фашизм, проти якого, на словах, бореться РФ. Ідея «русского міра» - це ніщо інше, як насильницька інкорпорація до складу російської нації усіх народів, що населяють Росію, побудова авторитарної держави з наявним культом особи вождя – Путіна, перетворення парламенту на одностайно голосуючий придаток виконавчої влади, практика політичних вбивств та засудження інакомислячих – це неповний, але кричущий перелік ознак остаточної фашизації кремлівського режиму.
Чи не найголовнішою рисою фашизму є нехтування індивідуальними свободами та правами людини, на догоду і у жертву абстрактній ідеї примату загального блага, розуміння і інтерпретації народу як маси, долею та призначенням якого є сліпе слідування за вождем. Тобто, все за Умберто Еко…
Російський публіцист Герман Обухов прямо заявляє, що нинішній російський режим тотожний фашизму та нацизмові. Його визначення лаконічніше, ніж у Еко: «Нацизм, як соціально-політичне явище і синонім фашизму, має п’ять характерних ознак, що мали місце у Німеччині з 1933 по 1945 рік, і які є сьогодні у Росії:
1. Великодержавний шовінізм;
2. Злиття всіх гілок влади – виконавчої, законодавчої та судової з силовими структурами, ЗМІ та бізнес-елітою;
3. Агресія по відношенню до сусідніх держав та захоплення суміжних територій;
4. Переслідування опозиції та політичні вбивства;
5. Звеличення фюрера».
Адольф Гітлер
Однією з характерних рис фашизму є реваншизм. Німеччина і в чомусь Італія, яка спочатку загравала з німцями і лише в 1915 році перебігла на бік Антанти – або програли в Першій світовій війні (Німеччина), або не отримали (Італія) , чого хотіли. Гітлер марив реваншом. І той же реваншизм саме є ключовою ознакою притаманною російській ідеології та російській політичні практиці, чого там не приховують уже років 15, починаючи з другої половини нульових.
Але ж ми з вами добре знаємо: словами російський режим не обмежується. Подібно до Муссоліні або Гітлера, які прагнули відновити один Римську, а другий Германську імперії, Росія Путіна намагається поневолити та позбавити державності народи багатьох країн. Зазіхання на території незалежних держав, створення сепаратистських проросійських плацдармів, фактична анексія захоплених земель – все це розпочалося задовго до 24 лютого 2022 року.
Цілком фашистські риси проявляються і у внутрішній політиці Росії. Жорстоке придушення національно-визвольного руху у Чечні, репресивна політика у відношенні корінних народів Північного Кавказу, зневажливе ставлення до неросійського населення є давньою та щоденною практикою росіян. В російській мові є визначення «нєрусскій», яке, здається, не має аналогів в світі. «Нєрусскій» є презирливим означенням для будь-кого, хто не є етнічним росіянином, нехай і розмовляє російською, підкреслює автоматичну, на рівні підсвідомості, зверхність росіян над іншими народами.
Росіяни вважають себе винятковою нацією, призначеною для панування та домінування, а свою мову та культуру - вищою та ціннішою за інші, попри всю «фальш» про інтернацоналізм і «всемирную душу русского человека». Чим не нацизм – вища форма фашизму?
Американський історик Тімоті Снайдер, який одним з перших західних інтелектуалів назвав Росію фашистською державою, водночас вважає, що «Росія – фашистська у своїй верхівці, фашистська в пропаганді, але не фашистська донизу», що російський народ просто політично пасивний, але не просякнутим ідеологією фашизму. З паном Снайдером можна (і хотілося б) погодитися, якби не наочні і жахливі наслідки російського вторгнення в Україну.
Аморфна в політичному сенсі російська маса, опинившись в Україні, почала відтворювати найгірші практики німецьких нацистів – вбивати мирне населення, ґвалтувати і грабувати, не забуваючи усюди, де б не ступав її кривавий чобіт, буквально розписуватися у своїх злочинах.
Місця перебування російських військових в Україні відмічені фекальними масами на обідніх столах та написами «Россия» на обмазаних лайном стінах. Росіяни не лише не соромляться того, що роблять, не лише холоднокровно вбивають та крадуть без докорів сумління – вони вважають це нормальним та прийнятним, а мирне населення, яке вони буцімто визволяють, розглядають не як людей, що мають людські права, а лише як об’єкт насилля та підтвердження своєї зверхності.
Рашизм: класичний фашизм з сумними наслідками для його адептів
Різновидом фашизму, який отримав влучну назву «рашизм», просякнуте усе російське суспільство, подібно до того, як нацизм – німецький різновид фашизму, колись був притаманний шарам суспільства, навіть найвіддаленішим від влади. Німеччина, після поразки у війні і краху своєї ідеології, пройшла болісний процес денацифікації, наслідком чого, врешті, стало створення сучасного здорового німецького суспільного організму.
Подібні процеси відбувалися і в повоєнній Японії, де демілітаризація стала не лише технічним актом зменшення чисельності армії, але й відмови від самого слова «армія». Мілітаризм, як панівна ідеологія японського суспільства (а мілітаризм, ми пам’ятаємо, є однією з ознак фашизму), було замінено на ідеологію культурного та технологічного розвитку нації, що вивело цю Японію на провідні позиції у світі.
Чи щось подібне очікує й на Росію, після військової поразки та падіння теперішнього фашистського режиму? Хотілося б в таке вірити. Втім, не забуваємо: фашизм спотворював Німеччину протягом 12 років, а росіяни – є злостивим рабами аж від Царя Гороха.
Спроби певної частини експертів та публіцистів розділити фашизм-рашизм і росіян, Путіна і росіян, армію і росіян не є продуктивними, саме з огляду на небажання визнати, що і Путін, і рашизм не з’явилися б і не прижилися в Росії, якби не користалися масовою народною підтримкою. Теперішній кремлівський режим є плоттю від плоті російського народу та виразником його теперішніх прагнень - безкарно панувати, знущатися та нищити усе, що не відповідає його збоченим уявленням про норму.
путін і рашизм не з’явилися б і не прижилися в росії, якби не користалися масовою народною підтримкою
Науковці, вивчаючи та аналізуючи фашизм, виділяють певні ознаки та характеристики режимів. Але в їхньому інструментарії відсутній можливо, найважливіший тест. Будь-який авторитарний або тоталітарний режим та народ, що прийняв цей режим, водночас позбавляються найголовнішої характеристики нормальності. Йдеться про самоіронію, здатність сміятися над собою
Усі фашистські режими напрочуд серйозні, суворі, без тіні посмішки та без натяку на іронічність. Фашизм завжди застібається на всі ґудзики та апелює до авторитетів, вірить в ієрархічну побудову суспільства та у теорії змови. Фашизм ходить маршевою ходою і пишається «дідами, які воювали», неважливо, звали діда Юлієм Цезарем, Фрідріхом Барбаросою чи Алєксандром Нєвскім. Сумніваєтеся? Подивітся «свіжий» виступ путіна перед Федеральними зборами 21 лютого 2023 року.
Сучасні росіяни показово серйозні і водночас жалюгідні у цій серйозності. Це проявляється буквально в усьому. У спробах впровадити посвідчення «хорошего русского», у безлічі безглуздих слів та вчинків, якими і російська влада, і російська опозиція намагаються наповнити вакуум безсенсовності та бездумності російської ойкумени, яка виявилася Тартаром, царством мертвих ідей та сподівань.
Втім, росіяни, копіюючи фашизм, відтворюючи його риторику та практики, забули про найголовнішу ознаку фашизму – він є хитким, він обов’язково впаде, накривши уламками власних апологетів.
—
Дмитро Редько, Київ, опубліковано у виданні Укрінформ