Чому народ в Грузії підтримує Україну, а влада - ні
Війна в Україні посилила минулі травми та суперечності у Грузії, яка пережила російське вторгнення у 2008 році. Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну грузинська влада зайняла неоднозначну позицію, уникаючи різких дій і заяв щодо Росії.
Тим часом вулиці грузинської столиці були наповнені українськими прапорами, і сотні грузинів пішли на боротьбу з Росією, бо вважають, що в цій війні вони захищають не лише Україну, але й майбутнє Грузії від російської агресії, зазначає ВВС.
Біля воріт триповерхової будівлі на околиці Тбілісі розвішані прапори України та Грузії. Поряд із ними - велика фотографія чоловіка у військовій формі середнього віку - Давида Ратіані. Він один із перших грузинських бійців, які загинули після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого минулого року.
У будівлі ще з 1990-х живуть вимушені переселенці з Абхазії - грузинського регіону, що відколовся, який Тбілісі вважає окупованим Росією і, як і більшість країн світу, частиною Грузії. Біля входу розмовляють підлітки. Одна з дівчат - як я дізнаюся потім, 13-річна дочка Ратіані, Маріам, - пропонує проводити мене до квартири, де він жив.
Тут на стінах розвішані картини, малюнки та сертифікати. У кутку біля ікони стоїть його фотографія та медаль, яку він отримав під час служби у місії НАТО в Афганістані.
"У глибині душі я від початку війни знала, що він поїде в Україну, і дуже цього боялася", - згадує дружина Ратіані Ія Шашвіашвілі.
У день, коли він сказав їй про своє рішення, ніби щось передчуваючи, вона дзвонила йому кілька разів, хоча не має такої звички. Він казав, що на роботі, але насправді вже готував документи, щоб вирушити до України.
"Він прийшов увечері, відвів мене окремо і сказав, що йому потрібна моя підтримка у рішенні, яке ухвалене і не зміниться. Він їде на війну в Україну. Мене як блискавкою вдарило, - згадує Ія. - Я сказала йому: "У тебе вже такий вік [Ратіані було 52 роки - Ред.], хай зараз інші йдуть на війну, нам трьох дітей ростити треба", але він відповів, що робить це якраз заради дітей. Заради того, щоб їм не довелося брати зброю, коли вони виростуть, і вони жили у повноцінній країні. Так буде, якщо Україна переможе Росію, і зараз усі ми маємо допомогти Україні, з усіх куточків світу маємо поїхати в Україну, щоб допомогти, і тоді вони переможуть".
На воротах біля будинку, де жив Давид Ратіані, тепер його велика фотографія
Потрапити до України Ратіані вдалося лише з другої спроби. 28 лютого літак, на якому збиралися вилетіти в Україну грузинські добровольці, так і не приземлився у аеропорту Тбілісі. Грузинська влада заявила, що відправлення чартерних рейсів із добровольцями з Тбілісі означало б пряме залучення Грузії до конфлікту.
На той момент прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі вже заявив, що Грузія не має наміру вводити санкції щодо Росії. У соціальних мережах багато грузинських користувачів вибачалися за позицію влади, і в центрі Тбілісі проходили акції на підтримку України.
Відповіддю Києва грузинській владі стало відкликання українського посла на консультації, але це було лише початком обміну закидами між Києвом та Тбілісі та суперечок усередині самої Грузії про те, на чиєму боці насправді опинилася Грузія.
Повторення історії Грузії
Дочка Давида Ратіані, Маріам
Ратіані, як і багато добровольців, що вирушили в Україну, колишній військовий. Він прослужив у збройних силах Грузії понад 25 років, воював на початку 1990-х в Абхазії, звідки був родом, і в недовгій, але кровопролитній війні з Росією у 2008 році. Військову службу він залишив за віком й останнім часом працював водієм.
В Україну Давид вирушив із активістами антиокупаційного руху "Сила в єдності". У Грузії з ними він їздив до невизнаного кордону з Південною Осетією, що відкололася від Грузії, звідки завжди повертався засмучений, згадує Ія. Саме від активістів руху, які проводять цивільне патрулювання, ЗМІ найчастіше дізнаються про нові огородження біля невизнаного кордону, так званий процес бордеризації.
За колючим дротом та прикордонними знаками для позначення кордону, який Цхінвалі вважає державним, а Тбілісі - незаконним, вже залишилися пасовища, земельні ділянки, а часом і будинки місцевих мешканців.
ФОТО, IA SHASHVIASHVILI
Ія Шашвіашвілі: "Він говорив, що з ним все буде добре - я вірила, що так і буде, і не хотіла навіть думати про те, в якому він пеклі".
Те, що відбувалося в Україні, нагадало йому про те, що пережили Грузія та його родина, каже Ія.
"Під час одного відеодзвінка він мені показав, де вони в якийсь момент зупинилися, мабуть, якийсь студентський гуртожиток. Сказав: дивись, як люди змушені були виїхати, залишивши всі речі - прання, продукти, сімейні фотоальбоми, одяг. Він казав: "Так само ми залишили все в нашому домі в Абхазії. Хіба ж можна не допомогти цим людям? Історія Грузії наразі повторюється в Україні", - згадує Ія.
Їхній останній відеодзвінок 16 березня тривав незвично довго. Ратіані докладно про все розпитував. Сини Раті та Лука показували сніг за вікном у Тбілісі, а дочка Маріам, яка ходить на танці, навіть встигла продемонструвати йому свою нову червону сукню, в якій збиралася виступати.
Наступного дня він не відповідав на повідомлення, а 18 березня у новинах уже повідомили про загибель двох грузинських бійців в Україні.
"Я, пам'ятаю, заплакала, коли якийсь військовий говорив у телепередачі, що знає, хто загиблий, але не може назвати імена і співчуває близьким. Але я плакала за загиблими, не за ним", - згадує вона.
Ія почала писати тим, хто поїхав з ним в Україну, і раптово глянула на стрічку новин. У першому ж повідомленні, яке вона побачила у стрічці, була фотографія її чоловіка та під нею коментарі: "Ох, Дато!", "Як же шкода!"
"У цей момент абсолютно все для мене закінчилося... - каже Ія. - Я навіть не припускала думки, що він не повернеться. Він говорив, що з ним усе буде добре, - я вірила, що так і буде, і не хотіла навіть думати про те, в якому він пеклі".
Ратіані загинув в Ірпені. У нього залишилося четверо дітей. Троє з них - неповнолітні. Тоді ж загинув іще один грузинський доброволець - Гія Беріашвілі.
Грузинські добровольці
ФОТО, DARO SULAKAURI/GETTY. Грузинський доброволець в аеропорту
Допомагати Україні добровольці з Грузії вирушили ще 2014 року. Тоді створили "Грузинський національний легіон". Сьогодні, за словами його засновника та командира Мамуки Мамулашвілі, у "Грузинському легіоні", який перебуває під командуванням Головного управління розвідки Міноборони України, налічують уже до 1800 бійців.
"У нас основна частина, десь 70% з Грузії. Крім грузинів, ще 33 інші національності", - каже ВВС Мамулашвілі.
Для нього самого війна теж почалася з Абхазії, де він воював разом із батьком-генералом. Тоді йому було лише 14.
"По-перше, як учасник абхазької війни, я знаю особисто, що українці нам допомагали. По-друге, Україна стратегічний партнер Грузії, і в жодному разі не варто ігнорувати, коли у наших друзів така проблема. Щодня тут помирають жінки та діти. Тож, я думаю, це не тільки мій, але обов'язок кожного грузина бути тут і робити те, що робимо ми", - каже він.
У квітні минулого року Слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу стосовно Мамулашвілі, звинувативши його за статтями про вербування найманців та їхню участь у збройному конфлікті.
За словами Мамулашвілі, загалом у Росії на нього заведено вже вісім кримінальних справ, а проти самого легіону поширюють багато дезінформації.
ФОТО, GEORGIAN NATIONAL LEGION. Мамука Мамулашвілі вперше пішов на війну у 14 років
В Україні законодавство дозволяє брати іноземців на військову службу. Після російського вторгнення 24 лютого президент України Володимир Зеленський видав указ про формування Міжнародного легіону - офіційного підрозділу збройних сил країни. Тоді українська влада говорила про добровольців із понад пів сотні країн та 20 тисяч охочих воювати на боці України іноземців. У Тбілісі біля будівлі посольства України вишикувалися довгі черги охочих вирушити до України.
Грузинські добровольці дістаються до України самі. Посольство України в Грузії допомагає здебільшого консультаціями та координацією з українською стороною.
Серед охочих поїхати на війну чимало тих, хто не має бойового досвіду. Таких у посольстві відмовляють, каже ВВС аташе з питань оборони українського посольства у Грузії генерал-майор Сергій Кравчук.
"У Грузії фахівців, які воювали, не так вже й багато, адже війна була давно, - каже Кравчук. - Якщо ж ми бачимо, що людина має досвід, ми зв'язуємося з Україною, запитуємо, куди, в який підрозділ, її можна відправити. Він їде туди, обов'язково підписує контракт і стає військовослужбовцем Сил оборони України".
Після підписання контракту у разі поранення, інвалідності чи загибелі іноземних бійців передбачені ті самі виплати, що й для громадян України та їхніх близьких, каже Кравчук.
У лютому цього року набули чинності зміни до законодавства України, які дозволяють іноземцям проходити військову службу за контрактом та залишатися легально в Україні не лише у підрозділах у складі ЗСУ, а й в інших законних військових формуваннях, наприклад, Нацгвардії.
Не чужа війна
ФОТО, DIMITAR DILKOFF/AFP. Грузія пережила російське вторгнення 2008 року
Дані про те, скільки вихідців із Грузії сьогодні воює в Україні, у посольстві не розкривають. За припущенням деяких аналітиків, йдеться приблизно про тисячу людей.
"Головна їхня мотивація - це те, що війну в Україні вони вважають війною Грузії. Вони бачать у ній продовження окупації Абхазії та Південної Осетії та бойових дій, які Росія вела проти Грузії. Також є емоційний зв'язок з Україною, оскільки українські добровольці з УНА -УНСО брали участь на боці Грузії в абхазькій війні", - каже дослідник Грузинського фонду стратегічних та міжнародних досліджень, докторант Бірмінгемського університету Александр Квахадзе.
Фінансова складова у мотивації грузинських бійців, які їдуть в Україну, практично виключена, вважає експерт. За безпосередню участь у бойових діях військовослужбовці ЗСУ отримують щомісячну доплату 100 тис. гривень (2700 доларів за поточним курсом); разом із базовою зарплатою, наприклад, стрілок отримує еквівалент 3300 доларів на місяць.
У той час як добровольці з підконтрольної Тбілісі території воюють на боці України, жителі Абхазії та Південної Осетії, що відкололися від Грузії, б'ються по інший бік лінії фронту. Ще у березні минулого року, за інформацією ЗСУ, з розташованих там російських військових баз в Україну перекинули близько 2000 військовослужбовців.
"Коли Південна Осетія підписала з Росією договір, сталося ніби злиття де-факто збройних сил з російською армією. Оскільки вони вже частина російської армії, вони були послані в бойові точки, і у них великі втрати. Цікаво, що мешканці окупованої Південної Осетії підтримують окупацію України, але не хочуть, щоб це було за рахунок осетинів і щоб етнічні осетини брали участь у бойових діях", - каже Квахадзе.
В Абхазії, де формально абхазька армія не входить до російських збройних сил, ситуація була іншою, каже він.
"Російське керівництво не пішло на непопулярне рішення і не надсилало де-факто збройні сили на територію України, хоча там були добровольці, хто брав участь у війні на боці Росії", - каже він.
Більшість жителів обох регіонів мають російські паспорти, але де-факто влада обіцяла, що оголошена в Росії мобілізація їх не торкнеться. При цьому, за їхніми словами, кількість добровольців, які беруть участь у спецоперації на боці Росії, зростає.
Війна і мир
Меморіал, присвячений загиблим в Україні
Ратіані та Беріашвілі ховали в Грузії з військовими почестями. Біля парламенту у Тбілісі тоді пройшла акція на згадку про загиблих. Учасники принесли фотографії та залишили їх біля меморіалу загиблим під час кривавого розгону радянськими військами мирної демонстрації 9 квітня 1989 року.
Згодом фотографій ставало більше - з початку повномасштабної війни загинули щонайменше 36 грузинських бійців, які воювали за Україну.
Але до новорічних свят за рішенням міської влади пам'ятний куточок перенесли на нове місце - до Меморіалу загиблих за єдність Грузії героям. У мерії пояснили це підготовкою до Нового року.
Слоганом міста стало "Тбілісі-місто миру", співзвучне з риторикою грузинської влади, яка збереження миру називає своєю головною заслугою. Вони кажуть, що надають Україні гуманітарну допомогу та дипломатичну підтримку на міжнародних платформах, але не допомагатимуть у військовому плані.
"Ми уряд, який уникнув і другого фронту, і провокацій. Якби була ця деструктивна опозиція при владі, сьогодні велика територія Грузії, як і України, перетворилася б на полігон. Тож давайте всі будемо [жити] спокійно і мирно, займатимемося своєю справою та піклуватимемося про свою країну", - таку заяву зробив грузинський прем'єр у річницю повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Цього дня у центрі Тбілісі відбулася чергова багатотисячна акція солідарності з Україною. На акції під гаслом: "Це Грузія - Слава Героям!" висловлювали не лише підтримку Україні, а й незгоду з позицією грузинської влади у цій війні. На встановленому тут моніторі показали фотографії та зачитали імена загиблих в Україні грузинських бійців.
ФОТО, DARO SULAKAURI/GETTY. У річницю повномасштабної війни в Україні в Тбілісі відбулася чергова багатотисячна акція солідарності з українцями під гаслом: "Це Грузія - Слава Героям!"
У Грузії більшість, включно з опозицією, виступає за мирне врегулювання конфліктів з Абхазією та Південною Осетією. В опитуванні, яке проводив Кавказький центр дослідницьких ресурсів (CRRC) серед молоді у віці від 18 до 29 років, 95% відповіли, що конфлікти мають бути вирішені переговорами, і лише 2% підтримали вирішення силою.
Але критика з боку влади, яка частіше звучить на адресу Києва, ніж Москви, викликає обурення в Грузії та посилює підозри у лояльності влади Росії. Київ представники влади періодично звинувачують у спробах відкрити "другий фронт" та перенести конфлікт до Грузії, і для цього до Грузії відправили експрезидента Михеїла Саакашвілі.
Тема загиблих в Україні бійців здавалася тією межею, за яку влада у суперечках з опозицією про підтримку України не переходила. Але у грудні минулого року після загибелі одразу шести грузинських бійців прем'єр супроводив свої співчуття закидами на адресу "партії війни", звинувативши представників опозиції у відправленні громадян Грузії в Україну.
ФОТО, GEORGIAN NATIONAL LEGION
"Грузинський легіон" створили у 2014 році. Сьогодні, за словами Мамулашвілі, у ньому понад 30 національностей. Більшість - грузини.
Але цим не обмежилося. Лояльний владі телеканал POSTV оприлюднив листування "експерименту", де нібито охочий приєднатися до "Грузинського легіону" дізнається про зарплату та умови. У партії влади заговорили про відправку бійців до України з корисливою метою та загрозу втрати громадянства Грузії при вступі на військову службу іноземної держави.
Закон про громадянство Грузії передбачає втрату громадянства під час вступу на військову службу, до поліції чи органів безпеки іноземної держави без дозволу компетентних органів.
Ця норма не поширюється на низку випадків, зокрема на тих, кому грузинське громадянство надано у винятковому порядку або хто при отриманні іноземного громадянства зберіг за собою громадянство Грузії. Крім цього, втрати громадянства можна уникнути, якщо підстави для цього будуть усунуті до того, як їх виявлять.
Активісти громадянського руху "Захисники демократії" вже звернулися до парламенту із законодавчою пропозицією. Вони вимагають внести поправки, аби виключити втрату громадянства людьми, які воюють в Україні з 2014 року.
Нелюбов
ФОТО, DAVIT KACHKACHISHVILI/ANADOLU AGENCY. Прем'єр-міністр Грузії закликає займатися своєю справою та піклуватися про свою країну
За словами аналітиків, грузинська влада насторожено ставиться до тих, хто сьогодні воює в Україні, побоюючись як реакції Москви, так і зміцнення опозиції.
"Грузинська влада дотримується політики недратування Росії, а участь тисяч грузин на боці України є великим дратівливим фактором для російської влади. Попри невеликі бар'єри, добровольці все одно їдуть, і видно, що грузинській владі це не подобається, вони не хочуть дратувати Путіна", - каже Олександр Квахадзе.
Окрім цього, за його словами, є внутрішньополітичний чинник. Більшість тих, хто воює сьогодні в Україні, - а серед них чимало колишніх військових та співробітників силових структур - або відкриті прихильники опозиції, або політично нейтральні, але критично налаштовані до влади.
"Як показують приклади, багато ветеранів конфліктів, які повертаються із зони бойових дій до своєї країни, мають авторитет серед молоді та своїх однолітків. Влада боїться, що, якщо ці критично налаштовані близько 1000 осіб з військовим досвідом і серйозними контактами на території України повернуться до Грузії, це може бути серйозним поповненням для опозиційного спектра", - говорить він.
Насторожують владу не лише грузини, що воюють в Україні, а й потенційні успіхи української армії, вважає він.
"Грузинська влада бачить, що, якщо відбудеться колапс російських збройних сил в Україні, це може викликати ланцюгову реакцію в Грузії і, особливо напередодні виборів 2024 року, завдати їм серйозної електоральної шкоди. Виборець може побачити в цьому колапс Путіна і потенційно "Грузинської мрії". Риторика про те, що Путін почне війну, вже не спрацює, тому грузинській владі принципово важливо показати, що на території України, як мінімум, патова ситуація", - каже Квахадзе.
Голова правлячої партії Іраклій Кобахідзе 9 лютого заявив про перевагу Росії у війні з Україною, що спричинило чергову хвилю обміну звинуваченнями з українською стороною.
Тимчасовий повірений у справах України в Грузії Андрій Касьянов назвав заяви Кобахідзе відверто проросійськими та порадив "користуватися офіційною інформацією Генерального штабу ЗСУ, а не брехнею російської пропаганди" про події на фронті, повідомляють "Новини-Грузія".
З критикою позиції уряду дедалі частіше виступає й президентка Грузії Саломе Зурабішвілі.
"Не можу не висловити жаль у зв'язку з тим, що уряд Грузії самоізолювався, відокремився від демократичної спільноти і намагається якимись причинами виправдати незрозумілу всім нібито нейтральну чи зважену позицію", - заявила Зурабішвілі, виступаючи у президентському палаці у річницю війни в Україні.
"На щастя, грузинське суспільство дуже чітко висловило свою позицію: воно використало всі форми та засоби, щоб довести свою повну солідарність зі споконвічно дружньою країною", - заявила вона.
За даними проведеного в грудні опитування Національного демократичного інституту, 54% звинувачують у російсько-українській війні Росію, ще 25% - російського президента Володимира Путіна. Лише 8% опитаних назвали винною у війні Україну.
ФОТО, DARO SULAKAURI/GETTY. Невизнаний кордон між Грузією та Південною Осетією
Заради свободи
У той час як влада говорить про спроби Києва перенести конфлікт до Грузії, грузинські бійці вважають, що в Україні вони борються за безпеку і захищають інтереси не лише України, а й Грузії.
"Той, хто хоче розпочати цю війну і хоче, щоб Грузія була фізично окупована, - це грузинська влада, і вони роблять все для того, щоб Грузія була фізично окупована. Ми, своєю чергою, робимо так, щоб конфлікт не поширився на Грузію і, крім цього, захищаємо репутацію Грузії, показуючи, що грузини не абстрагувалися від конфлікту, а навпаки, грузинський підрозділ - найбільший [іноземний підрозділ] в Україні. Після України з Росією борються грузини", - каже Мамулашвілі.
Заяви та позиція влади, за його словами, на охочих приєднатися до "Грузинського легіону" не відображається. Кількість бійців тільки зростає, а підтримку звичайних громадян вони відчувають постійно.
"Якщо людина хоч трохи розуміє і колись вболівала за Грузію, не воювала, а просто вболівала за Грузію і грузинську державність, вона добре розуміє, за що ми боремося. Дуже багато сторонніх людей, грузинських емігрантів з нами зв'язуються і намагаються допомогти, тож ми завжди відчуваємо підтримку і те, що Грузія з нами", - каже Мамулашвілі.
Ія Шашвіашвілі каже, що здебільшого відчуває солідарність з Україною з боку населення, але є й ті, хто дивується, навіщо її чоловік туди поїхав і заради чого загинув.
"Це найболючіше для мене. Деякі прямо так можуть і запитати: "Ну заради чого він туди поїхав, сидів би вдома" - Заради свободи. Адже ми всі, ті, хто здатний на такий відважний крок, і ті, хто ні, визнаємо цінність цієї свободи. Заради чого тоді жертвували собою наші національні герої? Сиділи б вони теж удома, говорили б ми російською і жили б у тбіліській губернії. Навіщо тоді нам батьківщина, своя держава, навіщо тоді все це?" - каже вона.
—
Ніна Ахметелі, опубліковано у виданні ВВС