Чорна діра майбутнього путінської Росії

Якою б Росія не стала після війни, це буде країна польових командирів та бандитів. Мабуть, її єдиний шанс на порятунок у довгостроковій перспективі – перемога України. Але якщо Росія і збережеться як держава в нинішніх межах, можна вже зараз вигадувати їй нову назву.

Люди проходять повз кремлівську зірку з буквою Z — тактичним позначенням російських військ в Україні. Москва, 29 грудня 2022 року. Фото: Олександр Неменов / AFP via Getty Images

Свідомо розв'язана Росією війна зруйнувала ці уявлення. У самому серці Європи щонайменше 18 тисяч мирних жителів убито, 14,5 мільйонів людей стали біженцями, тисячі людей замучені, скалічені, насильно переселені. Травми та лиха, які Росія без будь-якої причини завдала Україні, схожі на те, що зафіксовані в античних трагедіях, нехай для цього і використовується сучасна зброя, безпілотники та ракети. Варварство російської війни кидає виклик усьому, на чому стоїть сучасний світ.

Україна все ще має надію, що, коли війна закінчиться, завдяки героїзму народу вона займе своє місце в світлішому і гіднішому світі. Цього не можна сказати про Росію, яка зараз вдивляється у неминучу чорну прірву свого майбутнього.

Я була вже повнолітньою, коли СРСР розпався і Росія відкрилася Заходу. Я була серед молодих людей, які впали в ейфорію, які, стоячи на руїнах комунізму, передчували життя, вільне від ідеології, пригнічення і брехні. Тоді здавалося, що відхилившись на десятиліття в тоталітаризм, тепер Росія нарешті знайшла свій справжній вільний і демократичний шлях. Зараз мені доводиться знову переглядати власні уявлення про те, що таке Росія та чим вона стане.

Зараз я, як і багато хто, щосили намагаюся розглянути хоч щось світле в майбутньому Росії. Я попросила кілька військових експертів, соціологів, журналістів та економістів, які професійно займаються Росією, допомогти мені уявити її майбутнє. Якщо вони в чомусь і єдині, то в тому, що більше вже немає тієї Росії, яку ми знали, — напівміфічного євразійського народу, який, за власними переказами, врятував світ від монголів та нацистів, пережив комуністичний експеримент та возз'єднався із Заходом. Якщо Росія і збережеться як держава в нинішніх кордонах, то вже зараз можна вигадувати їй нову назву.

Хвороба країни настільки глибока, що навіть зникнення  Путіна з політичної арени, коли б воно не сталося, навряд чи змінить нинішню траєкторію розвитку цієї країни. Перейдено надто багато червоних ліній та точок неповернення. У міру наростання беззаконня, економічного спаду та морального банкрутства у Росії закінчуються варіанти добрих кінцівок. Начебто вона опинилася у своїй сумній казці, де єдиний вибір головного героя — втратити коня, голову чи душу.

Поліцейські затримують жінку у центрі Москви через протест проти вторгнення в Україну. 20 березня 2022 року. Фото: AFP via Getty Images

Війна – великий прискорювач. Вона загострює вже існуючі тенденції та наближає їхню неминучу розв'язку. Скочування Росії до авторитаризму почалося давно. Але до 24 лютого 2022 р. Путін вважав обов'язком підтримувати хоча б видимість керованої демократії. Але не тепер. "Війна прискорила перехід Росії від авторитаризму до тоталітарної держави", - говорить Марк Фейгін, колишній російський опозиціонер і юрист. Наразі він веде популярний канал на YouTube про війну. Дві свободи, які залишилися у росіян — можливість залишити країну і доступ до альтернативної інформації — можуть бути відібрані будь-якої миті. Лев Гудков, відомий московський соціолог і директор останнього у Росії незалежного соціологічного інституту «Левада-Центр», характеризує путінський режим як «Тоталітаризм 2.0». У ньому основні репресивні інструменти СРСР, зокрема: політична поліція, підконтрольні суди та цензура у ЗМІ, відновлені на противагу лібералізму 1990-х.

Одне з явних відхилень від радянського минулого — готовність Кремля діяти поза будь-якими правовими кордонами й навіть власними соціальними нормами. В Росії вислів  “жебрацької долі та арештантської неволі не зарікайся” завжди був актуальним. Але сьогоднішня Росія — це країна, де приватні особи, такі як засновник сумнозвісної ПВК «Вагнер» Євген Пригожин, можуть вербувати засуджених, видавати їм зброю від Міноборони та кидати на передову. Тих, хто вижив, амністують та проголошують героями, незважаючи на кримінальне минуле.

Вигнаний із країни бізнесмен Михайло Ходорковський, найбагатша людина РФ до того, як Путін його посадив, каже, що той «відкинув усі правила гри задля безкарного насильства». Росіяни ніколи не чекали багато від своєї історично слабкої правової системи. Але тепер вони можуть бути покарані поза судом буквально середньовічними методами.

Якою б не стала Росія після війни, це не буде країна Чехова та Достоєвського, яка колись манила західних інтелектуалів вічними пошуками сенсу життя та потягом до піднесеного. Це буде країна польових командирів і злочинців, де сила є єдиним аргументом, а злочини не є такими, якщо відбуваються в ім'я Родіни.

Солдати біжать Червоною площею, закритою перед церемонією приєднання до Росії окупованих  територій. 29 вересня 2022 року. Фото: Олександр Неменов / AFP via Getty Images

Якщо ці зміни турбують росіян, то вони неохоче виявляють занепокоєння. Колись вони вважали себе частиною миролюбної нації, яка береться за зброю лише для самозахисту, але тепер зімкнули лави навколо агресивного тирана. "Якщо на початку вторгнення ми бачили страх і дезорієнтацію, то до кінця 2022 року наші опитування показали посилення підтримки влади суспільством", - каже Гудков.

У репресивній державі опитування не можуть точно відображати реальні настрої людей, а соціологічні вибірки зміщені у бік лояльних до влади, бо незгодні бояться висловлюватися. Але опитування показують загальну тенденцію. З 72% тих, хто заявив про схвалення дій влади, 20-25% активно підтримують війну. Або вони купилися на путінський ресентимент, або впевнені, що Росія оточена ворогами. Пропаганда щодня ллється з кожного російського телеекрана, вона виявилася ефективною у штучному створенні загального консенсусу.

В умах багатьох росіян, ймовірно, панує психологічна необхідність виправдовувати війну. Вони вірять, що їхня країна веде праведну війну проти сил зла. Якщо виявиться, що це не так, вони стануть співучасниками її злочинів і, отже, відповідальними за них. Але більшість, мабуть, просто боїться протестувати, враховуючи масштаби репресій та послужний список режиму, настільки жорстокого до інакодумців. «Люди почуваються безсилими вплинути на режим. Тому вони пристосовуються», — каже Михайло Фішман, російський незалежний журналіст  популярного аналітичного шоу, забороненого в Росії.

У міру погіршення економічної ситуації росіянам просто запропонують затягнути пояси та піти на жертви заради великої перемоги Росії. А жертви будуть чималими. Сергій Гурієв, професор економіки паризького інституту Sciences Po, попереджає про катастрофічний економічний ефект західних санкцій на російський нафтогазовий сектор, основне джерело доходів федерального бюджету. Так  же згубно впливатиме для майбутнього економіки Росії і безпрецедентний витік мізків.

Після початку війни з Росії втекло понад мільйон людей або 1,5% кваліфікованої робочої сили. Ті, хто їдуть, як правило, більш освічені та ефективні. Одні бояться мобілізації. Інші не приймають путінської війни проти народу, з яким Росію пов'язують століття спільного минулого.

Відсутність цих фахівців не дозволить Росії у майбутньому розвивати галузі, засновані на знаннях, та диверсифікувати економіку, що базується на нафті та газі. Ймовірно, у довгостроковій перспективі Росія буде відрізана від глобальної торгівлі та інвестицій. І при цьому витрачатиме гроші та ресурси на нескінченну війну. Замість, скажімо, шкіл чи лікарень. У сукупності ці тенденції вказують на безрадісне економічне майбутнє Росії, основна вага якого ляже на плечі народу.

А що щодо російської еліти? Гедонізм її довоєнного життя з яхтами і віллами на Французькій Рів'єрі далекий від суворих вимог, які висуває її лідер. Вони не можуть бути задоволені, але ми не бачимо гучних відставок в уряді чи критики війни з їхнього боку. Мовчать і олігархи, хоча багато хто з них потрапив під західні санкції. «Путін зробив багато для того, щоб усі знали, що можуть бути покарані через відсутність лояльності», — каже Гурієв. За його даними, за останні 5-6 років заарештовано 12% високопосадовців РФ.

Це викликає в еліт той самий страх, що й у звичайних людей. Журналіст Аркадій Бабченко, який інсценував власну смерть, щоб зірвати передбачувану змову російських спецслужб, висловлюється прямо: «Будь-хто, хто виявить незгоду, просто випаде з вікна, — натякає він на низку загадкових смертей російських бізнесменів в останні кілька місяців. — Путін керує Росією, наче джойстиком. Вона піде туди, куди він поверне». Без закону, з дедалі меншим населенням і втікаючими талантами, яка загрузла у війні проти колективного Заходу, що виснажує її ресурси. Важко не поставити запитання: чи зможе взагалі Росія вижити як держава? Багато експертів і дедалі більше світових лідерів вважають, що ні.

Генерал-лейтенант США у відставці Бен Ходжес, колишній командувач військ США в Європі, сказав мені, що Заходу слід готуватися до неминучого розпаду Росії. Що чи хто прийде на зміну нинішній владі, ніхто не знає, каже він. «Кремль завжди був непрозорий. Але за старих часів ми знали, ким будуть наступні три чи чотири лідери, — зазначає Ходжес. — Але зараз ніхто не може сказати, напевно, якою буде зміна режиму».

Якщо розпад неминучий, коли він настане? Декілька років тому Олександр Віндман, екс-директор у справах Європи Ради національної безпеки США, підготував для американських військових доповідь. У ній він передбачав занепад Росії протягом кількох десятиліть. Тепер рахунок йде на роки. Можливо, каже він, початок розпаду Росії можна буде спостерігати у найближчі 5-10 років, особливо на околицях держави. Віндман багато років вивчав Росію, але навіть йому важко «вирватися за межі уявлень про те, що Росія завжди існуватиме, що це міцна держава».

Яким би малоймовірним не здавався розпад Росії, поділ країни на національні «держави-правонаступники» може бути єдиним способом покінчити з її хижацьким та руйнівним деспотизмом по відношенню до сусідів. Протягом століть Росія вважала себе метрополією. Її сценарій успіху ґрунтувався на вкладі провінцій та республік, які були економічним двигуном та джерелом талантів для Москви. Ця система впала в 1991 році. З того часу Росії не вдалося замінити її більш стійкою та продуктивною моделлю. Вона ніяк не може змінити свій загарбницький менталітет.

Олександр Еткінд, історик Європейського університетського інституту (Італія) розмірковує про «дефедералізацію» — процес, у ході якого етнічні регіони Росії домагаються суверенітету, щоби повернути свої багатства. За словами Еткінда, більша частина нафти і газу Росії видобувається у двох автономних етнічних округах Сибіру: Ямало-Ненецькому та Ханти-Мансійському. Звідти нафта і газ надходять до Європи, а сотні мільярдів доларів прибутку йдуть до Москви, яка потім розподіляє ці гроші регіонами. Злам цієї моделі західними санкціями може спонукати багаті на ресурси регіони кинути виклик контролю Москви. Чому Якутія не може сама продавати свої алмази? Навіщо Чечні потрібна воююча та ізольована Москва, щоб продавати свою нафту?

У постколоніальному світі російський спосіб пограбування своїх володінь не тільки аморальний, а й застарілий. «Проблема Російської імперії, — каже Фейгін, — у тому, що вона нічого не робить. Потрібно дати їй розпастися».

Чи можна побудувати щось, що не було б в'язницею, на території, яка колись називалася Росією? Країні не вдалося зробити це ні 1917, ні 1991 року. Попри це бізнесмен у вигнанні і голова опозиційної коаліції «Відкрита Росія» Михайло Ходорковський вважає, що Росію можна відновити як парламентську республіку. У маніфесті «Як убити дракона?», який відсилає до антитоталітарної п'єси радянського письменника Євгена Шварца, Ходорковський розглядає перехід до децентралізованої та знеособленої парламентської моделі із самоврядними регіонами. Він вважає, що це найкращий для Росії спосіб звільнитися від авторитарного прокляття. Схоже, цю ідею поділяють й інші опозиційні політики, включаючи Олексія Навального та Іллю Яшина, які зараз перебувають у в'язниці.

У цьому та будь-якому іншому віддалено оптимістичному для Росії сценарії є одна важлива умова: перемога України у війні та поразка Росії. Хоча в короткостроковій перспективі в найближчі 2-3 роки поразка призведе лише до посилення репресій, політично вона послабить Путіна і відкриє можливість для змін. Це не означає, що станеться революція. Росіяни давно відмовилися від спроб впливати на владу. Вибори в Росії «керуються» зверху, як і решта всього. Але більш поміркована частина правлячої еліти Росії може спрямувати режим шляхом полегшеної версії хрущовської відлиги – періоду відносної лібералізації в СРСР, що пішов за викриттям сталінського терору. Настане короткий реванш «націонал-патріотів», після якого демократична коаліція отримає ще один шанс відновити Росію, сподівається Ходорковський.

Однак неясно, чи буде путінська еліта готова відмовитися від багатств і навіть волі. Ймовірно, колись і їм буде пред'явлено кримінальні звинувачення за участь у війні. Раніше Путін був гарантом їхнього багатства. Тепер його влада може стати їхнім єдиним шансом уникнути покарання.

Путін також може переконати своїх підлеглих, що розрив із Заходом — не кінець світу, а гроші, сенс існування його режиму, можна робити будь-де. У Росії, як і раніше, є прихильники у світі, які бачать у ній противагу американської гегемонії. Зовнішньополітична перебудова, що розгортається на наших очах, може послабити ефект західних санкцій, т.к. Росія може перенаправити джерела постачання та знайти альтернативні ринки для своїх нафти, газу та інших ресурсів.

Через рік після початку війни російські втрати зростають і стає ясно, що Путін вирішив виграти війну за всяку ціну. Він швидко перевів економіку на військові рейки і наказав артилерійським заводам працювати вдень і вночі. Очікується, що навесні Росія мобілізує додаткові війська. Це знову будуть ненавчені та не оснащені новобранці, але це все одно будуть тисячі людей, кинутих у бій.

За словами Ходжеса, єдина надія Путіна – затягти війну. Сьогодні західна підтримка України є сильною. Але не виключено, що якщо війна триватиме надто довго, в якийсь момент Захід буде змушений зайнятися іншими внутрішніми або міжнародними проблемами, які є насущними. При цьому менш обнадійливому сценарії пошарпана та знекровлена ​​Україна буде змушена піти на переговори. Путінському режиму дадуть вижити, перегрупуватися та піти до наступної мети.

Пошкоджене погруддя Леніна в місті Лиман, Україна, 1 березня. За рік війни багато статуй та пам'ятників російським і радянським лідерам по всій Україні пошкоджено або демонтовано. Фото: John Moore / Getty Images

Схоже, у післявоєнної Росії на чолі з Путіним чи будь-ким ще є три шляхи: розпад на дрібні частини, ще більша тиранія заради збереження залишків держави або довгий і повільний занепад.

Загальне у всіх трьох варіантах – це насильство. Розпад означає перерозподіл влади та активів, який не відбудеться мирним шляхом. Ослаблена анахронічна імперія, чи то тиранія чи повільний занепад, зробить Росію похмурим безперспективним місцем, відірваним від своїх основних міфів яке  щосили намагатиметься зберегти економічну значущість.

Це далеко не та Росія, на яку сподівалися люди, сформовані перебудовою. Натомість Росія стала демократичною надновою зіркою. Так і не виконавши цих обіцянок, вона впала сама на себе, сіючи смерть і руйнування всім, хто перебуває в її орбіті.

Але ніщо не вічне, навіть чорна діра. Поглинання йде повільно, але якось і в чорної діри закінчується матерія для стискання. Вона починає втрачати масу, видихаючи крихітні частинки назад у Всесвіт. Вони розлітаються все швидше і швидше, поки центр чорної діри не стає дрібним та нестабільним. В останню десяту частку секунди довгого життя чорної діри все, що від неї залишилося, миттєво випаровується у величезному спалаху світла та енергії. Те, що колись вважалося вічним, стає пам'яттю.

Ніхто — ні найкращі експерти, ні діячі Кремля, ні навіть сам Путін — не можуть впевнено сказати, чи станеться загибель Росії у вигляді потужного вибуху, повільного розпаду чи поєднання того й іншого. Але важливіше питання в тому, чи зможе путінська Росія після багатьох років поглинання та знищення всього світлого на своєму шляху перетворити те, що вона поглинула, на щось життєздатне.

Мабуть, єдиний шанс для Росії – це перемога України. Як каже Гудков, «це поверне хоч якусь надію на майбутнє».

—

Анастасія Едель, американська письменниця, що народилася в СРСР, історик і публіцист, викладач Каліфорнійського університету

Джерело: Staring Down the Black Hole of Russia’s Future / Foreign Policy