«М’ясні штурми» російських окупантів: полковник Глен Грант про тактику рашистів на Донбасі та перспективи контрнаступу

Російська армія вже понад два місяці кидає в бій тисячі військових, намагаючись взяти східноукраїнський Бахмут. Ця безжальна кампанія коштує надзвичайно дорого обом сторонам.

Чи вистоїть місто-фортеця перед навалою окупантів, чи їхня тактика дає результат і що потрібно Україні для контрнаступу — на ці та багато інших запитань українській редакції RFI відповідає військовий експерт, полковник запасу армії Великої Британії Глен Грант.

Військовий експерт, полковник запасу армії Великої Британії Глен Грант © Facebook

— Пане Гранте, у медіа часто використовують визначення «м’ясорубка» чи «м’ясні атаки», коли йдеться про штурм російських військових. Чому, на Вашу думку, саме цю тактику застосовує керівництво армії РФ на Донбасі?

— Існує кілька причини, чому Росія обрала таку тактику. По-перше, вони не вважають людей за людей. В армії вони є таким же витратним матеріалом, як боєприпаси. Отож, коли ви стріляєте патронами, вони стріляють людьми у відповідь. І так було завжди. Це тому, що Росія не цінує життя, а життя військових поготів. Кидати людей на ворога — саме це, на їхню думку, потрібно робити.

По-друге, у тактичному сенсі неможливо зробити щось тямуще з непідготовленими солдатами. Єдина тактика, яка доступна, — це змушувати їх йти просто на ворога, намагаючись наблизитися якомога ближче. І, якщо пощастить, загинуть одиниці. Якщо не пощастить — помруть усі. Та це нічого, адже є ще багато інших. Отже, росіяни вчиняють приблизно так. Те, що вони роблять і що має бодай якийсь сенс, — це те, як вони використовують навчені війська. Вони кидають непідготовлений особовий склад у так звану «м’ясорубку», щоб точно визначити позиції ЗСУ. А потім вони надсилають досвідченіших бійців на штурм. На щастя, це взагалі не спрацьовує.

— Очевидно, що тактика «м’ясних атак» не є новою, але які ви можете провести історичні паралелі?

— Це саме те, що Росія робила, коли йшла в наступ у Німеччині, особливо в Берліні. І це дуже схоже на атаки Першої світової війни, коли війська просто просувалися вперед, тому що тоді не було інших способів ведення бою. Є велика різниця. Під час Першої світової війни обидві сторони досить добре тренували свої війська перед тим, як відправити їх на лінію фронту.

Не було "двотижневих" вояків. Деякі армійці з резерву, із добровольчих військ у Британії, навчалися рік, перш ніж їх відправили в реальний бій. У цьому ставленні є різниця, адже тоді передова сприймалася дуже серйозно з позиції того, скільки слід тренувати військо

Отже, є паралелі, але є дуже-дуже великі відмінності багато в чому. Я думаю, повертаючись назад, найближча паралель до Росії, яка просто кидає в бій ненавчених людей, це такі місця, як Сталінград, його оборона. Чи навіть оборона Москви, де вони просто кидали людей на ворога, намагаючись його зупинити. Я можу вам сказати, що це не дуже хороший спосіб воювати.

Насправді українським військовим теж бракує вишколу. І, оскільки було ухвалене політичне рішення триматися на тих позиціях, які є, і не допускати втрати земель, то це обмежує ваших військових. Вони переважно змушені лишатися в окопах або якось маневрувати, щоб відбиватися. Таким чином, обидві сторони обмежені у своїх можливостях. Тому вони воюють так, як зараз воюють.

Реактивна система залпового вогню «Град» після обстрілу російських позицій у районі Харкова, Україна, 25 лютого 2023 р. © AP / Vadim Ghirda

— Що, на вашу думку, треба змінити, щоб відбулися зрушення на полі бою?

— Щоб змінити тактику, перше, що вам слід зробити, це навчити людей, тому що існує багато різних варіантів. Один із них полягає в тому, що ви, так би мовити, обмінюєте людей на простір. Іншими словами, ви намагаєтеся краще використовувати землю та маневрувати, щоб спробувати зайти з іншого боку.

Ви не можете перемогти Росію, просто вбиваючи її військових, тому що вони надішлють інших, знайдуть ще більше і більше, і більше, і більше. І думка, що ви можете їх виснажити, є хіба обнадійливою

На практиці вона мало реалістична, тому що Росія просто продовжить пошук людей у в'язницях. Здається, у російських тюрмах все ще є майже три чверті мільйона людей, яких можна витягнути і відправити на штурм. А втім, покладатися на «м’ясорубку» і сподіватися, що росіяни продовжать у ній помирати, ймовірно, є не найкращим виходом. Але, як я вже сказав, щоб навчитися використовувати інші тактичні засоби, як-от флангові атаки, як їх називають у НАТО, насправді потрібно більше тренувати військових. І наразі Україна недостатньо навчає їх формам тактичних дій, щоб перемогти Росію. Особливо лідерів. Тому я не думаю, що щось зміниться. Я думаю, що все продовжуватиметься так само, доки не відбудеться якийсь прорив.

— Що саме ви маєте на увазі під проривом?

— Навіть у таких місцях, як Бахмут, де перебуває багато росіян, вони все ще дуже вразливі перед масованим ударом бронетехніки. Але, мабуть, українцям немає сенсу атакувати саме там. Насправді контратаку найкраще розпочинати в місці, де ворог найслабший. Адже вся ідея нападу полягає в тому, щоб відібрати ініціативу у ворога. І зараз ініціатива в Росії. Вона може атакувати Україну, де захоче, тому що Україна не нападає на Росію. Отже, вся суть контрнаступу в тому, що ви атакуєте в такому місці, яке змусить ворога забрати свої резерви з місця, де вони зараз вас атакують.

Їм дуже важко зрозуміти, чи можете ви завдати ударів у двох місцях одночасно. Тоді вони не знають, де саме станеться атака, і їм доведеться не просто витягнути свої резерви, а, можливо, навіть розділити їх

Ми дуже чітко це бачили під час «Дня Д» (Операція «Нептун» — морська десантна операція США, Великої Британії, Канади та їхніх союзників у Нормандії часів Другої світової війни проти нацистської Німеччини, — ред.). Німці не знали, де буде відбуватиметься атака, тому їм довелося розділити свої резерви. Отже, щоб домогтися повного прориву, контратака має відбутися там, де Росія є найслабшою. Слід також задіяти бронетехніку та артилерію, щоб знищити ворога на цій передовій позиції, а потім просто рухатися якомога сильніше і якомога далі.

Щойно починається атака, ворог повинен відступати. Знову ж таки, ми це вже бачили під час бліцкригу у Франції, коли німецькі війська почали відходити. Якщо ми дійсно говоримо про прорив, то навіть добре навчені війська змушені йти назад через страх потрапити в оточення та полон. І це те, що має зробити Україна.

Треба прорвати лінію фронту якомога сильніше в бік Мелітополя або Криму, повалити всю лінію фронту і змусити росіян повернутися. А вони тікатимуть, коли буде серйозний прорив. Вони це продемонстрували у Херсоні, на Харківщині

Їм не можна давати часу на реальну комунікацію та організацію. А втрата ініціативи — найбільший гріх будь-якої військової операції. І зараз ми втратили ініціативу. Ми мали її до Різдва, а тепер — ні. І тепер Росія має ініціативу і робить те, що хоче, і змушує Україну просто захищатися.

— Ви згадали Мелітополь та Крим. Військові експерти звідусіль говорять, що найлогічнішим був би контрнаступ на Південному напрямку. А втім, що це означатиме для лінії фронту на Сході?

— Відверто кажучи, я не знаю, де розпочнеться контрнаступ. Адже наразі немає жодних видимих доказів про якусь підготовку до нього. І це добре. Якщо буде контрнаступ, це дуже добре, коли ніхто не знає, де він почнеться. Я також не хочу допомагати російській стороні, гадаючи, де він відбудеться.

Причому будь-який контрнаступ майже напевно вплине на інтенсивність атак на Сході

Якщо це буде правильна контратака і вона взагалі буде, росіянам доведеться відтягнути війська зі Сходу, щоб поставити їх на оборонні позиції в районі контратаки. Таким чином, це дещо розвантажить Бахмут, Авдіївку та решту гарячих точок, оскільки там не лишиться багато військ, доступних для цих масованих атак.

Будівля, зруйнована російськими військами у Куп'янську, Харківська область, Україна, 20 лютого 2023 р. © AP / Vadim Ghirda

— Але ж ви стверджуєте, що в Росії великий людський ресурс. Чи не можна просто узяти та надіслати підкріплення на Донбас? Чи це складний логістичний процес, який потребує часу?

— Саме так. Росія переважно поповнює свої запаси, використовуючи залізницю. Солдати зі своєю зброєю та обладнанням також приїжджають потягами. Отже, є потік логістики, це рівень, який вам доступний. І коли йдеться про Росію, здається, вона здатна робити те, що з точки зору логістики ми б назвали «один день на день». Іншими словами, їм вдається доправляти ресурси, яких вистачає на одну наступну добу. Якщо ми говоримо про їхній наступ, то в цьому разі їм доведеться трохи відступити, щоб отримати три або чотири-п’ять днів запасу. Це якщо ми говоримо про логістику для наступу.

Наразі для Росії це досить складне завдання, тому що, якщо ви везете людей потягом з Далекого Сходу або навіть з будь-якої точки Росії, ви прив’язані до часу. Час — це ваша логістична межа. У разі наступу росіян на півдні, чи півночі, чи з обох боків одночасно, чи навіть через Бахмут — Росії буде важко привезти потягами достатньо людей до лінії фронту. Будуть прогалини. Логістика стає для них неабияким викликом, оскільки вони не довели, що це їхня сильна сторона.

— В інтерв’ю польському виданню Президент Чехії Петр Павел сказав, що Україна матиме лише одну спробу для контрнаступу. Мовляв, якщо вона не буде успішною, то одержати фінансування для іншої великої атаки може бути складно. Чи це не суперечить прямо численним заявам союзників, що вони підтримуватимуть Україну стільки, скільки це буде потрібно?

— Можливо, це особиста заява про те, як саме він бачить це. Мовляв, реалії такі, що ресурси не безкінечні. Але, знаєте, як ми це вже бачили у Харківській області та Херсонській — контратаки не допоможуть відбити всю Україну, бо це так не працює. Як правило, ви просто досягаєте певної міри руху, потім вам потрібно зробити паузу, а потім усе це повторюється знову. Я не думаю, що він обов’язково говорить від імені всіх лідерів, але, можливо, він насправді наголошує на тому, що саме в його країні деякі речі закінчуються. І вони не можуть продовжувати постачати їх, якщо Україна не робитиме те, що має.

Український військовий запускає безпілотник у Бахмуті, Донецька область, Україна, 15 березня 2023 р. © AP / Roman Chop

— Країни, які підтримують боротьбу України проти російської агресії, нарощують виробництво зброї та боєприпасів. Усього цього нам бракує, щоб протистояти навалі окупантів. Узимку до ЗМІ просочувалися повідомлення, що Британія, Німеччина та, можливо, навіть Франція задумують будівництво оборонних підприємств на території України. Причому німецький концерн «Райнметал» може навіть не чекати кінця бойових дій. Наскільки реальними ви вбачаєте перспективи такого будівництва, особливо на тлі атак РФ із повітря?

— Це дуже практично, якщо ви витратите трохи часу та енергії, щоб зрозуміти, як це реалізувати. По-перше, Україна є колишньою радянською республікою. У вас є місця під землею, які можна переобладнати під виробництво чого-небудь. Немає потреби зводити фактичне підприємство на поверхні. Але це вимагає від уряду проактивної та енергійної позиції і серйозного ставлення до цих речей. І, сподіваюся, що це все є. Безперечно, пропозиція «Райнметал» є дуже цікавою.

Якщо ми припустимо, що війна може тривати, наприклад, ще два роки, а вона може, тоді потрібно сприймати ці речі серйозно і спробувати підготувати фабрики. Особливо для таких речей, як масове виробництво безпілотників, масове створення приладів нічного бачення, виготовлення речей, які так потрібні солдатам для боротьби

Необов’язково танки чи щось велике, а лише ті речі, які дійсно потрібні для належної роботи на лінії фронту. Для цього є багато можливостей. Ви могли би робити безпілотники в метро. Там є місця, які можна використовувати. І їх слід використовувати. Країна, яка перебуває у стані війни, повинна використовувати будь-яку можливість, щоб якомога ефективніше постачати свою лінію фронту тим, що потрібно. А зараз Україна цього не робить. Дуже шкода, бо час спливає, а цей час означає життя. Тож я сподіваюся, що уряд серйозно сприйме ці пропозиції від країн. І ми спробуємо точно визначити, як і де можна реалізувати такі проєкти.

—

Марина Степаненко,  опубліковано у виданні RFI