Російська гідра у Франції відрощує нові голови
Колеги Йозефа Геббельса з’їли б від заздрощів свої шкарпетки. Мільйон євро готівкою на розкрутку нового сайту, щедра платня для колективну з двадцяти медійників, оренда офісу в комфортному паризькому передмісті Булонь-Білланкур, а також, як пише Le Monde, «закупівля відео- та комп’ютерної техніки, фінансування мобільного додатку та довготривалих репортажів з Донбасу, Вірменії, Косово…».
Новий пропагандистський ресурс, афільований з Росією, під назвою Omerta з розмахом стартував 16 листопада 2022 та вже принадив 100-тисячну щомісячну аудиторію у Франції, зазначає видання “Тиждень“.
Повномасштабна російська агресія, воєнні злочини, руйнівні бомбардування мирних українських міст? Omerta пропонує «російське бачення» усіх цих тем. Звісно ж, під гаслами плюралізму, демократії та свободи слова. Демократичний інструментарій легко надається до зловживань та використання не за призначенням. А тимчасом авторитарні режими вміло застосовують зброю свого ворога проти нього самого. Тим більше, коли впливові французькі телеканали не так щоб чітко відмежувались від співпраці з представниками країни-агресора.
Інвестором сайту Omerta оголосив себе французький підприємець Шарль д’Анжу. Він багато років жив та працював у Росії і вже відмітився на ниві пропаганди, ставши у листопаді 2022 продюсером фільму «Російський фронт: Україна Путіна». Д’Анжу заявляє, ніби повністю фінансує проект із власних заощаджень. «Я добре заробив!» – хвалиться він. Втім, це звучить переконливо не для всіх. «Багато з тих, хто перетинався з д’Анжу в Росії та у Франції закочують очі й висловлюють сумніви, що його доходи дозволяли б отак легко викласти на стіл мільйон євро», – посилається на анонімних співрозмовників Le Monde.
Шарль д’Анжу з Сєргєєм Лавровим, 2018 рік
Минулого тижня на вимогу французького Міністерства економіки були заморожені рахунки франкомовної версії пропагандистського каналу RT. Загалом, такий фінал був передбачуваний. Тому ще восени 2022-го розпочалася розкрутка нового мовника – цілком аналогічного за змістом. На думку Максима Одіне, експерта Інституту стратегічних досліджень Військової школи (IRSEM), концепт видання Omerta «не обов’язково полягає в тому, щоб безпосередньо легітимізувати позиції Росії, а в тому, щоб дискредитувати позиції інших».
Ставка робиться на базові людські емоції: страх, втому, гнів, сум, відразу… Нічого нового російська пропаганда не вигадує. Як і франкомовна версія RT, Omerta не поширює грубих фейків, уникає прямолінійності, але методично формує негативний образ українців: щось висмикнуть з контексту, щось перекручують. А паралельно — активно олюднюють агресора. Про це також каже Сесіль Вайсіє, викладач Університету Ренн-ІІ: «Проросійські ЗМІ створили специфічний наратив, стверджуючи, ніби західні держави вступають у війну попри своє бажання та заплятять за це згодом високу ціну».
Шарль д’Анжу
Шарль д’Анжу під час подорожі на Донбас в якості воєнкора, після якої він написав книгу «Маріуполь, дорогами пекла», в якій розповідає про «унікальні зустрічі з українськими мирними мешканцями, а також з російськими солдатами»
Чому Шарль д’Анжу, в розпал повномасштабної російської агресії проти України, зміг безперешкодно запустити відверто прокремлівський сайт? Причин декілька, але найочевидніша з них — це вагання та непослідовність офіційної дипломатичної лінії Парижа. Макрон то обіцяє «бути до перемоги з Україною», то закликає «не принижувати Путіна»; то надає Києву необхідну зброю, то пропонує знайти «компроміс», щоб у війні «ніхто не зазнав поразки». Хитання верхів надають промосковським речникам широке поле для маневру.
Шарль д’Анжу пояснює свій новий проект бажанням «інвестувати в нішу», себто у пропутінську сторону конфлікту, котра, на його думку, також має «право голосу». Про себе каже, що «не злякався тиску» та ризикнув «перейти на російський бік». «Бути на боці поганих хлопців означає ризикувати, – хвалиться він. – Українців легше підтримувати». До речі, на боці російських окупантів д’Анжу побував не лише на словах. 2022 року д’Анжу відвідував окупований Донбас в супроводі армії агресора, щоб «висвітлювати цей конфлікт з російської сторони». Результатом вояжу став згаданий фільм «Російський фронт: Україна Путіна».
Шарль д’Анжу (стоїть в центрі) розповідає про подорож на Донбас у Московському сигарному клубі у квітні 2022 року
Все це могло б скидатись на витівки грошовитого екцентрика, проте «ніша», яку заповзявся заповнити сайт Omerta, не така вже й маргінальна. Станом на 23 лютого 2022 року французька сторінка російського пропагандистського сайту «Спутник» все ще мала 8 мільйонів відвідувань на місяць, а сайт RT France – 4 мільйони.
Через тиждень після початку повномасштабного вторгнення в Україну обидвом медіа заборонили мовлення в Європейському Союзі, проте не виготовлення інформаційної продукції. Тому за бажання їхню «продукцію» можна було легко знаходити в інтернеті, на «дзеркалах» їхніх сайтів та в передруках. Ну от як із українським виданням «Страна.ua», яке нібито заборонене, проте цілком собі працює.
Нещодавнє рішення про замороження активів RT на території Франції — доречне, нехай і запізніле. Але проблеми російських пропагандистських впливів на місцеву аудиторію воно не знімає. Там, де позбавили ресурсу команду RT, набирає собі аудиторію Omerta, бо ж відповідна публіка нікуди не поділася. Москва розпочала свою інформаційну війну на французьких теренах не рік і не десять тому: щонайменше від появи СРСР та Комуністичного Інтернаціоналу, якщо не раніше.
Це та реальність, якою Київ не може легковажити, покладаючись на те, ще все владнається само собою. Україна життєво зацікавлена в тому, щоб її позиція була добре артикульована у Франції, притому не лише на дипломатичному рівні, але й у публічному просторі. Але для цього потрібно докладати цілеспрямованих зусиль, системно посилюючи українську інформаційну присутність. Бо те, що маємо зараз – це крихти, порівняно з тим, що нам потрібно, зважаючи на обсяг ворожих інвестицій.