Як злочини окупантів проти культурної спадщини України допоможуть довести злочин геноциду

Метою Росії є знищення всього українського: від намагань стверджувати про “штучність” української держави до спростувань існування окремої української нації, історії, мови та культури.

Власне, саме такі дії відповідають поняттю “геноцид” у тому сенсі, який мав на увазі автор цього поняття, випускник юридичного факультету Львівського університету Яна-Казимира (нині – Львівський національний університет імені Івана Франка) Рафал Лемкін.

Він вважав, що знищення культури є частиною та виявом злочину геноциду, його різновидом, власне – культурним геноцидом. На жаль, ця форма геноциду не ввійшла до остаточного тексту Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року.

Водночас винищення культурної спадщини народу завжди відбувається одночасно зі злочином геноциду проти нього. Наприклад, саме це відбувалось у випадку знищення єврейської культури імперським міністерством суспільної освіти та пропаганди, очолюваним Геббельсом. Культурний геноцид стає індикатором, супроводжує геноцид, може бути виявом наявності геноцидального наміру – обов’язкової умови кваліфікації злочину геноциду.

Тому важливо приділити увагу злочинам проти культурної спадщини України – не лише як серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права, які окремо передбачені в Римському статуті Міжнародного кримінального суду та підлягають кваліфікації відповідно Кримінального кодексу України як порушення законів та звичаїв війни, а і як виявам наявності геноцидального наміру, який свідчить про скоєння іншого міжнародного злочину – злочину геноциду.   

Що таке нематеріальна культурна спадщина

Окрім інших форм культурної спадщини, йтися може також про знищення нематеріальної культурної спадщини – відносно нової категорії в міжнародному праві, але визнаного і поширеного вияву культури людства. Нематеріальна культурна спадщина охоплює звичаї, традиції, знання та навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти та культурні простори, що визнані спільнотами, групами й у деяких випадках навіть окремим особами частиною їхньої культурної спадщини, як її визначено в Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 року.

Вона передається від покоління до покоління, постійно відтворюється, формує почуття самобутності й наступності. Нематеріальна культурна спадщина виявляється, зокрема, в усних традиціях та формах вираження, наприклад у мові як носії нематеріальної культурної спадщини; виконавському мистецтві; звичаях, обрядах, святкуваннях; знаннях та практиці, що стосуються природи та всесвіту; традиційних ремеслах тощо.

Самі ці характеристики, зв’язок з культурною ідентичністю спільноти, роблять нематеріальну культурну спадщину об’єктом знищення у випадках винищення культури як вияву бажання знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу.

Війна Росії проти України показала, що нематеріальна культурна спадщина є вразливою до агресії та руйнування. Нематеріальна культурна спадщина відбиває ідентичність народу, його належність до своєї культури, історії, традицій та обрядів. Це не те, що можна створити заново, штучно відтворити, вона передається з покоління в покоління, уособлюючи предків і розвиваючись із часом. Нематеріальна культурна спадщина дозволяє нам ідентифікувати себе як українців, і це саме те, що перебуває під загрозою.

Агресори часто намагаються стерти унікальні риси нації, дискредитуючи їх як “створені штучно”. Українська культура століттями зазнавала втрат та утисків через свою самобутність. Росія століттями намагалася викорінити українську мову, традиції, звичаї, обряди, пісні, діалекти, народне мистецтво та ремесла. Варто лише пригадати політику русифікації, головною метою якої було створення єдиного “радянського народу” з російською мовою і культурою, та її наслідки для України.

Як агресія Росії впливає на нематеріальну культурну спадщину

Зараз, в умовах повномасштабної збройної агресії Росії проти України, нематеріальна культурна спадщина зазнає подальших втрат. Кінцевою метою є знищення всього українського. Агресор визнає будь-які українські національні особливості “фашистськими”, а Україна йменується “створеною Радянським Союзом” державою з “вигаданим народом” – українцями.

Ці дії слід оцінювати з погляду можливої кваліфікації як злочину геноциду. На нашу думку, злочини проти нематеріальної культурної спадщини України мають бути належно задокументовані та класифіковані в майбутньому.

Наприклад, якщо виконавця українських народних пісень катують через його професію, це є воєнним злочином. Однак необхідно встановлювати умисел, оскільки тут можливим є геноцидальний намір винищення українського народу, зокрема через нематеріальну культурну спадщину.

Не можна оминати увагою і прицільні обстріли чи умисні напади на майстрів народних художніх промислів та їхні майстерні, наприклад гончарні. Адже якщо майстра вбивають через те, що він виготовляє українські культурні вироби, то окрім умисного вбивства має фіксуватися також умисел винищення української культури, тобто знову елемент злочину геноциду.

Інший приклад – зазіхання на людську гідність особи, особливо якщо це пов’язане з образою та приниженням через те, що вона розмовляє українською мовою, носить українську символіку, як-от жовто-блакитну стрічку, вишиванку тощо, що також є виявом нематеріальної культурної спадщини. Такі дії теж слід оцінювати з точки зору можливого геноциду українського народу.

У цьому контексті можна пригадати випадок розстрілу українського героя після слів “Слава Україні!”. Безперечно, наразі таке національне гасло (“Слава Україні! – Героям слава!”) не внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, водночас це не позбавляє його самої його суті. Це вітання з’явилося на початку ХХ століття та існувало в кількох варіаціях. Починаючи з Української революції 1918–1921 років воно набуло значного поширення.

Передаючись із покоління в покоління, воно відродилося після проголошення незалежності України та набуло надзвичайної популярності під час Євромайдану. Варто зазначити, що з 2018 року це гасло стало військовим вітанням у Збройних силах України та в Національній поліції. Все це доводить надзвичайне значення цих слів для української культури. Тому навмисне і прицільне вбивство героя, який, навіть дивлячись в обличчя смерті, продемонстрував усьому світу, що таке українська ідентичність, проголосивши це гасло, має розглядатись і з точки зору вбивства з геноцидальним наміром.

 Чи фіксують в Україні злочини проти нематеріальної культурної спадщини

У межах проєкту “Воєнні злочини в Україні: музеї та нематеріальна культурна спадщина під прицілом” громадська організація “Фонд підтримки фундаментальних досліджень” звернулась із запитанням, чи фіксувалися воєнні злочини проти нематеріальної культурної спадщини, до всіх обласних військових адміністрацій України. Більшість ОВА повідомила про відсутність фіксації таких воєнних злочинів. Утім, варто підкреслити, що відсутність фіксації не дорівнює відсутності самих злочинів.

На сьогодні на законодавчому рівні в Україні немає порядку фіксації воєнних злочинів проти нематеріальної культурної спадщини, тому ОВА зазначали, що така фіксація не здійснювалася, а проведення заходів, спрямованих на забезпечення життєздатності елементів нематеріальної культурної спадщини, можливе після завершення воєнного стану, а також деокупації територій і проведення стабілізаційних заходів.

Зокрема, Луганська ОВА повідомила, що інформація про скоєння воєнних злочинів проти нематеріальної культурної спадщини Луганської області не надходила через відсутність комунікаційних зв’язків з окупованою територією. Так само Запорізька ОВА повідомила, що фіксація можлива буде лише після деокупації територій, інвентаризації закладів тощо, а наразі інформації про такі злочини з тимчасово окупованих територій не надходило.

Донецька ОВА зазначила, що громади, які входять до складу Волноваського, Маріупольського, Бахмутського та частково Покровського районів, розташовані на тимчасово окупованій території або в зоні активних бойових дій, тому наразі немає можливості встановити точне місце перебування носіїв, а також провести в повному обсязі інвентаризацію елементів, внесених до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини області.

Серед переліку національних елементів нематеріальної культурної спадщини, що наразі перебувають під окупацією, варто зазначити, зокрема:

• орнек (кримськотатарський орнамент та знання про нього), який 2021 року внесено до Списку шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО (Автономна Республіка Крим);
• культуру приготування українського борщу, яку 2022 року внесено до Списку шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО (Автономна Республіка Крим, Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська області);
• традицію приготування ет аяклак (караїмський пиріжок з м’ясом), досвід караїмів Мелітополя (м. Мелітополь Запорізької обл.);
• українську писанку (Автономна Республіка Крим, Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська області);
• практику та культурний контекст приготування традиційних страв кримських татар чіберек та янтик (Автономна Республіка Крим та Херсонська обл.).

Серед переліку національних елементів нематеріальної культурної спадщини, що наразі перебувають у зоні бойових дій або під постійними обстрілами, зокрема:

• козацькі пісні Дніпропетровщини (Дніпропетровська обл.);
• знання і практики приготування сахновщинського короваю (села Сахновщинського району Харківської обл.);
• традиційне харківське коцарство (м Харків та Харківська обл.);
• звичай і технологія приготування святкової та поминальної каші в місті Авдіївка Донецької області (м. Авдіївка Донецької обл.);
• кобзарство (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Харківська області).

Наразі неможливо казати про оцінювання збитків, які війна завдає нематеріальній культурній спадщині. Оскільки носії нематеріальної культурної спадщини – люди, а війна впливає на життя всіх людей, то вплив війни на нематеріальну культурну спадщину має оцінюватися в 100%. Тим більше що зараз практично неможливо створити сприятливі умови для її відтворення та передання.

Україна розуміє це і спрямовує сили на облік елементів нематеріальної культурної спадщини, зокрема шляхом їхнього внесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Якщо до початку повномасштабного вторгнення Росії цей перелік налічував усього 26 елементів, внесених за всі попередні роки, то станом на середину березня 2023 року він уже налічує 63 елементи.

Найновіший об’єкт нематеріальної культурної спадщини – обуховицьке ткацтво

Найновіший елемент у Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України – обуховицьке ткацтво. Його внесли до об’єктів української культурної спадщини 13 березня 2023 року. 

Примітно, що в межах проєкту “Воєнні злочини в Україні: музеї та нематеріальна культурна спадщина під прицілом” у січні 2023 року експерти ГО “Фонд підтримки фундаментальних досліджень” їздили з моніторинговим візитом до Вишгородського (колишнього Іванківського) району, що на Київщині. Там експерти задокументували долю Музею ткацтва в селі Обуховичі, яка спіткала його під час тимчасової окупації частини Київської області в лютому-квітні 2022 року.

Приклади обуховицького ткацтва. Фото: Київська облрада

На Київському Поліссі село було головним осередком узористого ткацтва. Обуховицькі ткалі створювали рушники, скатертини-настільники, рядна тощо. Російські окупанти понівечили майно Музею ткацтва та викрали частину експонатів. А там з-поміж іншого зберігались унікальні ткані полотна української майстрині-вишивальниці Ганни Верес.

Відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики №109 від 13 березня 2023 року, відповідальний структурний підрозділ обласної військової / державної адміністрації спільно з громадою має вжити заходів щодо забезпечення охорони елемента нематеріальної культурної спадщини, а також найближчим часом подати МКІП оновлений План охорони елемента нематеріальної культурної спадщини строком на один-п’ять років.

З огляду на вищезазначене можна зробити висновок, що всі злочини, які містять у собі ознаки навмисного знищення української культури та ідентичності, мають отримати належну кваліфікацію щодо можливого злочину геноциду.

Нематеріальна культурна спадщина може мати всі необхідні складові для такої кваліфікації. Українців знищують саме через те, що вони відтворюють свої традиції, створюючи форми української культури та відрізняючи себе від інших культур. Держава-агресор безпосередньо вчиняє дії, спрямовані на руйнацію української нематеріальної культурної спадщини, зокрема вбиваючи людей, які є її носіями. Тому злочини проти нематеріальної культурної спадщини України мають розглядатися як можливий елемент доведення злочину геноциду. 

—

 Ярослава Савченко, керівниця проєктів ГО “Фонд підтримки фундаментальних досліджень”Тимур Короткий, віцепрезидент Української асоціації міжнародного права;  опубліковано у виданні ZMINA