Китайська головоломка: на чиєму боці насправді Сі Цзіньпін
Утаємничений і небезпечний. Китай офіційно притримується нейтралітету в російсько-українській війні і заявляє, що передусім прагне миру. Водночас, у західній пресі періодично з’являється інформація про непублічну військову підтримку рф режимом Сі Цзіньпіна, а росЗМІ представляють Пекін як стратегічного партнера Москви. Тож на чиєму боці насправді грає очільник КНР? І в чому полягають реальні інтереси самої Піднебесної?
Аби розібратись у реальній мотивації геополітичної гри, яку веде пан Сі, редакція "СтопКору" проаналізувала останні публікації українських, російських і світових медіа на цю тематику, а також зібрала думки провідних військово-політичних експертів.
Схід – справа тонка, або подвійне обличчя китайської дипломатії.
Від початку повномасштабного вторгнення рф на широкий загал Сі Цзіньпін наче зайняв позицію "над конфліктом". Китай офіційно не визнає самопроголошені "республіки Донбасу" та анексію росією Криму, а також результати так званих референдумів про приєднання тимчасово окупованих територій України до рф.
У своїх публічних висловлюваннях на світових майданчиках посадові особи Китаю вельми обережні у висловлюваннях щодо війни і підкреслюють нібито суто миротворчі наміри Піднебесної. Утім, між рядками читається мовчазна якщо й не підтримка, то принаймні згода з російськими наративами.
Так, 19 квітня у росЗМІ з’явилось повідомлення про те, що міністр оборони Китаю Лі Шанфу на зустрічі з володимиром путіним начебто відкрито схвалив "миротворчу" політику Кремля.
У відео, розміщеному на китайській платформі NetEase, голова оборонного відомства КНР дійсно зачитує заготовлений текст свого виступу на зустрічі з путіним і Шойгу. Китайський міністр зокрема називає російського диктатора "видатним державним лідером", а також наголошує на його "важливому внеску в забезпечення миру і розвитку в усьому світі".
При цьому, як зазначає видання Bloomberg, походження ролика залишається незрозумілим, оскільки ці слова Лі Шанфу не були включені ані в повідомлення китайських державних ЗМІ, ані в офіційну інформацію Кремля про захід. У Міноборони КНР на запит журналістів не відповіли.
Цей епізод – яскраве свідчення того, що у російському (і в меншому ступені – у закритому від зовнішнього світу китайському) медіапросторі позицію КНР стосовно війни трактують по різному. У рф Пекін зображають як рівного стратегічного партнера Москви, який ладен всебічно підтримувати політику Кремля своїми ресурсами. На сході ж Китаю відводять радше роль "старшого брата", який спостерігає й самостійно вирішує, коли і як втручатись у дії "молодшого", і чи варто взагалі за нього "вписуватись".
"Заяви голови КНР про безмежну дружбу Пекіна та Москви – не більше, ніж риторичний прийом. Значущість "риторичної" дружби з Кремлем ілюструють такі цифри: за підсумками 2022-го товарообіг Китаю і з США та ЄС був у вісім разів більше ніж з рф. У дружбі з росіянами немає жодної математики. Є лише раціональний розрахунок. Китай вдає, що його політика може бути такою ж витонченою, як шовк", – коментує шеф-редактор OBOZREVATEL, автор проєкту "Орестократія" Орест Сохар.
Певне світло на справжні наміри Китаю проливає нещодавній візит Сі до Москви.
Наприкінці березня Сі Цзіньпін особисто відвідав росію й зустрівся з розшукуваним МКС за військові злочини володимиром путіним. На думку військово-політичного оглядача групи "Інформаційний спротив" Олександра Коваленка, цей візит видався вельми неоднозначним для китайського лідера – як у зовнішньо, так і внутрішньополітичному контексті.
"Зовнішньополітична неоднозначність цього візиту полягає в тому, що Володимир Путін є обвинуваченим і розшукуваним Міжнародним кримінальним судом. З одного боку, Китай не ратифікував Римський статут, а тому, це не повинно мати для китайців значення, з іншого – в Китаї існує традиційний культ дитини, а путін у розшуку саме у зв'язку зі злочинами щодо дітей", – зазначає аналітик.
Крім того, буквально напередодні прильоту Сі Цзіньпіня до Москви стало відомо про те, що в ЦАР були вбиті дев’ятеро громадян Китаю, імовірно, найманцями ПВК "Вагнер", керівник якої Євген Пригожин у путіна до нещодавнього часу користувався абсолютною довірою.
"Це ж наскільки потрібно бути "генієм", щоб перед візитом до росії лідера Китаю влаштувати бійню китайцям у ЦАР? Адже такий крок робить позицію путіна у спілкуванні з Сі Цзіньпінем вельми і вельми хиткою. Ось така багатоходівка, з великою кількістю невідомих і змінних, в жодному разі не грає на користь путіну і ставить у вельми неоднозначне становище високого китайського гостя в Москві. А все через що? А все через гризотню павуків у банці", – резюмує Коваленко.
Результат не забарився: користуючись неміччю путіна, китайська сторона висунула росіянам доволі жорсткі умови.
"Крім простого викачування ресурсів, у хід пішли вимоги територіальних концесій. Йдеться про порти Північного морського шляху і про низку проектів у прикордонній зоні. Ці об'єкти мають отримати статус екстериторіальності. Підняв Сі і питання формування в майбутньому китайської автономної області на Далекому Сході. А ось ідея вступу КНР у Союзну державу поки застопорилася через скарги Лукашенка. Тріумфальна хода китайської партії по росії триває", – коментує аналітик Віктор Бруклайн, автор популярного суспільно-політичного блогу "Сито Сократа".
Росія ж відповіла черговим "геніальним" кроком: путін вголос заявив про можливе розміщення ТЯЗ в Білорусі. І це – попри те, що укоадена угода між Москвою й Пекіном передбачала нерозповсюдження ядерної зброї поза межами своїх національних територій. Тим самим, на думку колишнього посла США в росії Майкла Макфола, путін фактично "принизив" Сі.
Утім наразі Сі Цзіньпіна цілком влаштовує хід подій довкола російсько-української війни – доти, доки йому це вигідно. Таку тезу " target="_blank" rel="follow noopener">озвучив російський політолог, опозиційний блогер та вчений Андрій Піонтковський.
"Сі наразі потрібен путін, що зберігається при владі, але слабкий путін, що повністю залежить від Китаю. І зараз він вже наближається до свого "ідеального стану". Першими своїми словами Георгіївському залі в Москві Сі нагадав про вибори, які мають відбутися в рф за рік, та висловив сподівання, що "мудрий російський народ" переобере путіна. Фактично в традиціях ординських ханів він видав "ярлик" князю на правління Московією до 2030 року. І протягом цього часу Китай має намір виконати свої стратегічні цілі", – зауважує публіцист.
Такими цілями можуть бути: по-перше, повне поглинання всіх колосальних економічних ресурсів Сибіру; по-друге, юридичне повернення у склад "Китайської імперії" прикордонних територій. І путін мовчки змушений був прийняти умови, на яких він отримав свій "ярлик".
Якщо для росії Китай – ледь не остання надія, то у Піднебесній не обмежуються дружбою з "маргінальною" рф, а шукають нових союзників.
Ідеться передусім про "глобальний південь" – термін, який за визначенням Ореста Сохара, прийшов на зміну іншому – "країни третього світу". Він використовується для позначення держав з менш розвиненою економікою та низькими соціально-економічними стандартами. Йдеться про країни Африки, Азії, Латинської Америки та Карибського басейну.
Про це свідчать останні заяви президента Бразилії Луїза Ігнасіо Лула Да Сілва, який після візиту свого радника до Москви раптово запропонував Україні обміняти Крим "на мир та спокій у світі", а також збирається в гості до китайського колеги, де планує обговорити з Сі свій "миротворчий план".
"Де Бразилія, а де Крим? Але дивуватися не варто: отака "миротворчість" – це спроба Китаю створити політичну матрицю для нового проекту – антиамериканського центру впливу. Тому варто очікувати, що більшість країн так званого глобального півдня, які вербуються КНР, кинуться розповідати Києву, як слід задовольняти Кремль "в імʼя миру на планеті", – наголошує автор "Орестократії".
Водночас, у Китаї не квапляться "бити горщики" з Європою. Напередодні візиту в КНР президента Франції Макрона та глави Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн, китайський посол в ЄС підкреслив, що Пекін не підтримує діяння росіян в Україні, не постачає рф зброю і не планує цього в майбутньому. А Крим є територією України.
"Пекін бачить у Макроні та Урсулі добрих союзників, які допоможуть розмовляти із США. В обмін на це Пекін готовий змінити ставлення до Москви", – вважає Сохар.
Отже, наразі Китаю вигідне затягування війни в Україні, яке одночасно знекровлює росію та змушує витрачати ресурси споконвічного суперника Піднебесної – США. Крім того, Сі вигідне збереження путіна при владі, оскільки наразі він є повністю контрольованим, залежним від підтримки КНР та "глобального півдня", що дозволяє Пекіну диктувати умови Москві. При цьому китайський лідер подає певні сигнали Європі про готовність у будь-який момент "злити" путіна, якщо це відповідатиме власним інтересам Сі та Китаю на світовій арені.