Генерал Сергій Кривонос: про чергову річницю Незалежності України, територіальну оборону України, окупацію Криму та війну на Сході
Сергій Григорович! 24 серпня чергова річниця Незалежності України. На вашу думку, що керівники України мали зробити до 14-го року, щоб унеможливити окупацію Криму та війну на Сході?
Кривонос С.Г. З самого початку, з моменту отримання незалежності Україною у 1991 році, треба було чітко зрозуміти, що ми отримали, що таке незалежність у повному розумінні і хто ми. Зайняти чітку позицію та обрати з ким крокуємо. Що хочемо побудувати в країні і з кого беремо приклад. Нажаль, керівництво країни на той момент було прорадянське. Незважаючи на прогресивність прийнятого рішення, у керівництва країни ментально залишилося сприйняття «братніх народів», що «старший брат» допоможе, «старший брат» захистить і це була мабуть найбільша проблема, яка потім створила велику кількість стратегічних помилок, які у подальшому для нас України мали печальні наслідки від геополітичних страт до економічних, зниження обороноздатності країни, що призвели у 14му до окупації Криму та частини Донбасу.
З самого початку, ми втратили можливість отримати Чорноморський флот в повному складі до складу Збройних сил України, а могли!!! Командувач Чорноморського флоту три дні чекав зустрічі з першим Президентом України Кравчуком, який — не знайшов час. Ну, а далі: присутність флоту іншої країни в Криму, отримання Севастополем окремого статусу, відсутність – жодної української школи у місті і багато іншого. Ось ці паростки ми прогавили, а у 14му нам все це аукнулося.
Ми втратили наш ядерний потенціал в повному обсязі. Це зараз, ми чітко розуміємо, що це була спланована операція аби вивести нас з п’ятірки потужнішу країн світу які мали ядерний потенціал. Нам пообіцяли дуже багато, але все стало «але». Російська федерація вже тоді, дуже вміло грала на свою користь. Україна стала незалежною – треба шукати шляхи вплину, тиску та контролю над нею. РФ вміло стала використовувати проблеми, які існували або виникали в нашій країні, або нам їх створювала.
У 1991му, ми мали чудовий потенціал і надзвичайні перспективи для розвитку. У 92му році німецький журнал «Шпігель» опублікував аналітичний прогноз, що буде з країнами які вийшли зі складу Радянського союзу. За ними, Україна через 25 років повинна була бути на першому місці серед пострадянських країн. Вона мала зайняти високу позицію серед розвинених економічно та політично держав Європи. На жаль, тільки «повинні були». На жаль, цього не сталося.
Що стосується сектору безпеки та оборони. Україна на той період мала величезне, практично міліонне угруповання Збройних сил на своїй території. До 2014 року ми майже все втратили — корочували, пиляли, розпродавали. На початку 2014 року, ми мали армію, яка була «блідою тін’ю» від спроможності, які були на початок нашої Незалежності.
Не було навіть піднято питання, щодо створення надійної системи територіальної оборони. Про залучення та підготовку населення України до захисту власних територій мова не йшла взагалі. Як би вона розбудувалася з перших років, як у країнах Балтії, або хоча б на якомусь етапі до 2013 почалася створюватися система територіальної оборони, це точно могло би бути запобіжником від зазіхань на наші землі.
Тобто, з одного боку, українського народу «згодовували» нічим не забезпечені декларації та довіру до якогось «старшого брата» та міжнародних угод. А насправді, у 90-х керівництво України просто не бажало брати на себе жодної відповідальності за майбутнє країни. Але тоді виходить, що нашу державу здавали оптом і у роздріб з першого дня Незалежності. Так? Ні?
Кривонос С.Г. Абсолютно вірно. Окрім того, дуже важливо, що ми втратили свою економіку — на той момент достатньо розвинуту та потужну.
Втратили величезну кількість підприємств, які були конкурентно-спроможними. Ми втратили значну частину військово-промислового комплексу. Будь якої агресії не передбачали. Захищати Україну — не збиралися. Тому і порізали підприємства та ще й заробляли на цьому гроші. Втратили навчений персонал. Почали втрачати повний цикл виробництва певних зразків зброї на території України. Те, що ми зараз маємо це поєднання двох факторів:
Перше, це жадібність керівництво країни, яке керувало і намагалося зробити гроші на рівному місці. А друге — це якраз той фактор «п’ятої колони» російської федерації, яка існувала та все ще існує на території нашої країни. Ці люди якраз і здійснювали політику на послаблена нашої економіки.
Ми мали розбудовувати, нарощувати. Мали займатися в першу чергу – вихованням та об’єднанням суспільства навколо національної ідеї та ідентичності – економічно розвиненої, потужної, стабільної та квітучої України.»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ↓↓↓
І наскільки це б стримало російську агресію? Це гарантувало б Україну від війни? Росія організувала війни на землі сусідів весь час свого існування.
Кривонос С.Г. Це б значно зменшило бажання РФ. Це вже наша історія. Це те, що вже було і не можна повернути. Єдине, що ми повинні зробити — зробити висновки зі своєї 29 річної історії. Діяти зараз таким чином, щоб у майбутньому не допустити повторення стратегічних помилок. У нас є позитивні точки росту, у нас є патріотичне згуртоване активне суспільство. Спершись на нього треба рухатись вперед — як економічно так і інституціонально.
Сергій Григорович. Ви були ініціатором створення Сил спеціальних операцій Збройних сил України. Згуртували навколо цієї ідеї колег і, навіть, своїх друзів. Розкажіть, як створювалися ССО ЗС України? Якщо можна, з іменами учасників?
Кривонос С.Г. Я та команда моїх друзів створювали ССО законодавчо та інституціонально. Але першим озвучив цю ідею колишній Міністр оборони Анатолій Гриценко. Було у 2007 році. Тоді, було створено управління спеціальних операцій під керівництвом полковника Серветника.
Анатолій Степанович починав це все, маючи на жаль дикий супротив. Нерозуміння важливості та специфіки цих військ привело до того, що на початок війни, підрозділи спеціальних операцій використовувались хто зна як. Без розуміння цінності навчених спеців та їх потенціальних можливостей
А що стосується, вже етапу створення ССО влітку 2014. Познайомившись, з ким на фронті, а з ким в Києві, об’єдналися та стали саме тією когортою, яка і штовхала весь процес у сучасні історії створення ССО ЗСУ. Якщо називати імена тих, хто разом зі мною працював над цим, то це Олександр Данілюк (який був на той момент Радником Міністра оборони України Валерія Гелетея), Ігор Тарасюк, Станіслав Бондаренко, Роман Машовець. Ми, розробили на папері концепцію майбутнього ССО та план дій по втіленню мети. Сашко (Данилюк) переконав Міністра оборони, а той вже Президента Порошенка. І вже у вересні 14го був Указ Президента №744/2014 щодо прискорення створення сил спеціальних операцій
На початку 15 року, я зрозумів що ми, не можемо самостійно пробити супротив начальника генерального штабу, щодо створення окремого роду військ. Бо він бачив це, як симбіоз частин спецпризначення у складі Високомобільних десантних військ, не розуміючи наслідків такого об’єднання. І мабудь тоді, використавши свій досвід спецпризначенця, я поміняв підходи до вирішення проблеми — ми активно почали співпрацювати з нашими американськими колегами. В першу чергу, це Командувач спеціпеціальних операцій ЗС США в Європі генерал-майор Грегорі Лшйнгейл та тодішній Надзвичайний і повноважний посол США в Україні Джефрі Пайєтт. І якраз вони, допомогли нам провести величезну кількість зустрічей з представниками американської сторони та представниками НАТО, які почали проводити активну роботу по впливу та спонукали до прийняття відповідних рішень керівництво ЗСУ та країни. Можна сказати, ми проводили спільно таку невеличку інформаційно-психологічну операцію.
Але, саме найскладніше було переконати Президента України. Якщо Президент скаже: «бути ССО ЗСУ без об’єднання з ВДВ», то вони будуть. Одиниці знають, що людиною яка переконала Президента Порошенка, був колишній Генеральний Прокурор пан Віктор Шокін. Використавши власні знайомства, мої друзі вмовили Віктора Миколайовича передати Президентові концепцію ССО — драфт Проекту Закону, — та переконати прийняти позитивне рішення. Сам, я особисто не знайомий з Шокіним але дуже вдячний йому за саму ключову місію у створенні ССО ЗСУ. Як і вдячний, за швидкі та ефективно прийняті рішення по обміну наших полонених у 14-15му роках, а саме у ці роки були наймасові обміни. До своїх родин змогли повернути з полону близько 3000 військових та добровольців. Про роль пана Шокіна у процесі обміну заручників взагалі знають одиниці, і це дуже прикро.
Окремо дуже вдячний особисто, та всі ми разом депутату ВР Україн, пані Ірині Фріз. Вона, на той час, була головою підкомітету Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони. Вона запустила процес створення Закону про ССО, допомогала та відстоювала інтереси майбутнього роду військ.
Було багато спільних результатів та досягнень з 2014 до 2016 року (рік прийняття Закону) — створення командування, передача у підпорядкування частин, створення навчального центру. Особисто я вдячний всім нашим стратегічним закордонним партнерам, та друзям, хто приклав зусилля та долучався до дійсної реформи у ЗСУ — до створення Сил спеціальних операцій Збройних сил України.
Що дало Збройним силам України створення ССО? Як це вплинуло на обороноздатність?
Кривонос С.Г. 2014й рік показав, що наші частини спецпризначення використовували як швидку допомогу для вирішення будь-яких завдань. Що і призвело до тих втрат, які ми отримали у 14-му. Командування, не знало яким чином або для яких завдань застосовувати спецпризначенців. Застосовували на власний розсуд у якості «пожежних команд». Була відсутня система підготовки — її не існувало (50 центр спеціальної підготовки був розформований як раз напередодні війни). Потрібно було негайно змінювати підходи до підготовки та застосування спецпризначенців в умовах війни з РФ. І вже коли були прийняті рішення про створення командування ССО, а у подальшому — рід військ, навчально-тренувальний центр — спецпризначенці дуже швидко показали результати на передовій. Проведені успішні операції, підтвердили, що ми пішли правильним шляхом — створення окремого Командування та роду військ.
ПО ТЕМІ ↓↓↓
Якщо б Сили спецоперацій було створено ще у 2007 році, це б стримало РФ?
Кривонос С.Г. Теоретично, це було-б засторогою для російської федерації. Але, ми маємо розуміти, що політична криза в Україні та, на той момент проросійськи налаштовані еліти та керівники, практично звели нанівець все. Збройні Сили на початоку війни були фактично знищенні, як військова організація, яка спроможна захищати Україну. Більше того — Росія фактично керувала нашою країною, її Збройними силами та іншими силовиками через свою «п’яту колону». Але не врахувала, що український народ зможе швидко об’єднатися та мобілізуватися у важку хвилину для захисту своєї землі.
Зараз історія у чомусь повторюється. За вашою ініціативою тепер вже удосконалюється система територіальної оборони України. Ви знову зібрали команду. Вже є напрацьований проект закону. Які перспективи його прийняття Верховною Радою? Чи буде підтримка керівництва Держави та Збройних сил? Нащо взагалі територіальна оборона, якщо є армія та поліція?
Кривонос С.Г. Для чого потрібна територіальна оборона України. Так склалося, що 32 роки своєї служби я був розвідником і розвідником спеціального призначення. Я чітко розумію, яким чином ворог буде руйнувати нашу Україну, як з середині так і зовнішньо. Територіальна оборона — унеможливить безкарну діяльність його ДРГ і сепаратистських банд. Бо це є підготовлений, навчений народ, який спроможний це зробити. Далі — це спроможність до оборони і охорони своєї території в умовах відсутності централізованого керівництва та силових структур. Боротьба із намаганнями ворога вносити безлад і дестабілізацію ситуації. Це можливість миттєвого реагування на будь яку кризову та надзвичайну ситуацію. Можливість заздалегідь передбачати кризи та мінімізувати можливі наслідки. У моєму розумінні система ТрО повинна була бути створена вже давно. Але краще зараз — ніж ніколи. Те, що зараз існує у вигляді ТрО, — це неефективно, не системно, не дає масового залучення громадян. До того ж відсутнє фінансування і ще багато мінусів.
Ви праві, системний підхід до удосконалення ТрО від концепції до Проекту Закону розпочалися, коли я став Заступником секретаря Ради нацбезпеки України. Наразі, я вдячний Комітету Верховної Ради з національної безпеки, оборони та розвитки, за підтримку нашої концепції. Її ми представили у жовтні минулого року. У комітеті була створена робоча група під керівництвом Федора Володимировича Веніславського. Ми провели не один десяток робочих нарад та зустрічей, де опрацювали всі нюанси майбутнього Закону. Це достатньо складний закон, майже конституція ТрО. У ньому, прописана вся система управління, взаємодії, зон відповідальності —виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, сил безпеки та оборони, громадян. Ми, вивчили досвід багатьох країн: Польщі, країн Балтії та інших. Проект Закону, не є сліпою копією будь-якої з систем — ми його розробляли з урахуванням нашої законодавчої бази, викликів та загроз, ментальності народу, досвіду нашої війни та її можливостей.»
Які перспективи прийняття Закону про територіальну оборону України та його впровадження?
Кривонос С.Г. Повторюся — ефективна система ТрО нам вкрай потрібна і це підвищує нашу обороноздатність. І якби я не вірив, мабуть і не брався за цю справу. Я і всі однодумці дієвої системи ТрО в Україні, яких тисячі у різних регіонах України, прикладатимуть максимум зусиль, щодо прийняття цього Проекту Закону депутатами Верховної Ради.
Я розумію, що не всі усвідомлюють важливість окремого Закону. Ми працюємо з народними депутатами. Є підтримка та чітке розуміння. Є підтримка військового керівництва. Я вдячний великій кількості людей, які нас підтримують. Я вдячний тим людям, які приймали участь у роботі нашої робочі групи – представникам сил безпеки та оборони, незалежним експертам. Вдячний критикам – це дійсно дає поштовх до пошуку кращих рішень по статтях Закону.
Ми уже вийшли на фінішну пряму і сподіваюсь Закон до кінця року буде прийнятий.»
Зараз цікава ситуація що багато хто починає намагатися заскочити в наш поїзд примазатися до діяльності. Це все намагання отримати певні бонуси, показати свою важливість. Я собі задаю питання: де їхні законопроекти? Чому, протягом останнього року, ці люди не працювали в Комітеті Верховної Ради та не представляли свої пропозиції або законопроекти?»
Які кроки ще треба зробити для підвищення обороноздатності України? Якщо можна, по пунктах?
Кривонос С.Г. Перше — це міцні, матеріально-технічно забезпечені, соціально-захищені Збройні сили України. Потрібно продовжувати реформи, нарощувати потенціал та зберегти кадри, які пройшли через російсько-українську війну.
Друге — надійно та стабільно функціонуюча економіка, яка б дала можливість забезпечити сили безпеки та оборони у потрібній кількісті якісним озброєння та спорядження.
Третє — реформування оборонно-промислового комплексу. Окрім вироби військового призначення та зброї, це ще й гроші до бюджету. За останній рік керівництво Укроборонпрому звело все до лозунгів. Те що зараз бачу я — негативні результати. Ми, втрачаємо і втрачаємо спроможності підприємств по виробництву. Втрачаємо свої позиції на загальносвітових ринках продажу зброї. Втрачаємо інвестиції у наші виробництва. Дуже сподіваюсь що призначення Олега Уруського дозволить пришвидшити процес.
Четверте — скоординоване, без перетягування канатів, військове керівництво та взаємодія всіх суб’єктів оборони та безпеки за для інтересів українського народу та держави.
П’яте — кадрова політика в оборонному секторі. Призначення на посади професіоналів, а не тих хто «відданий». Будь який керівник — це лише менеджер, частина державного механізму. Це все має працювати як швейцарський годинних і виключно в інтересах України.
Шосте — система відповідальності для виконавців та керівників всіх рівнів за не прийняті рішення та бездіяльність.
Можливо нам треба використовувати щось, чого у нас не поки існує? Можливо, щось з досвіду інших розвинутих країн?
Кривонос С.Г. Як раз і проблема полягає в тому, що ми мало вивчаємо досвід тих хто йде попереду нас. Важко вигадати велосипед — він уже вигаданий та використовується іншими. Брати кращі приклади які нам підходять з урахуванням наших нюансів і створювати таку систему яка функціонувала без огляду на персоналії.
Ну і одне з головних завдань — це попрацювати з власним народом. Виховувати українське суспільство базуючись на політичній ідентичності, національних цінностях, проводити інформаційні компанії для запобігання маніпулювання свідомістю людей.
Треба максимально прибрати будь-який інформаційний вплив з боку РФ, залучивши технології та суспільство. Прибрати проросійські «п’яті колони».
Підняти рівень важливості тих людей які є патріотами і захищають власну країну.
Організувати тісну постійну співпрацю з нашими стратегічними партнерами: Сполученими Штатами Америки, Канадою, Великобританією, Ізраїлем, Японію. З нашими сусідами — в першу чергу із Польщею. З країнами Балтії. Допомагаючи нам, роблячи нас сильними, вони працюють і на власну безпеку.
Майдан та російсько-українська війна показали, що український народ вміє мобілізуватися, об’єднуватися, боротися та відстоювати свої ідеї, свою самостійність та незалежність.
Зі святом всіх – з Днем Незалежності Україно!»