Богдан Данилишин: 15 фактів про «банківську реформу» імені Гонтаревої та членів її команди Смолія та Рожкової – це «успіх» за який розплачуватимуться наші діти і внуки

Останнім часом читаю окремі роздуми деяких діячів, які тісно пов’язані з «інвесторами в ОВДП» та іншими спекулятивними фінансовими операціями про нібито неправомірне винесення дисциплінарних стягнень окремим чиновникам Національного банку. Якби такі думки звучали з вуст справжніх, а не інвестиційних банкірів, виробничників, які збудували не один завод та інвестували в економіку України мільярди доларів, я б трохи задумався. В даний час вважаю, що рішення було прийнято вірне. Взагалі то складається враження, що попередні 5 років вся фінансово-банківська система працювала проти вітчизняних виробників, а основні зусилля були направлені на домінування іноземних структур. Тільки прямих іноземних інвестицій нашій країні це не додало. Крім того, прошу звернути увагу на наступне, що може стати предметом подальшого вивчення відповідних структур.

1. З ринку банківських послуг внаслідок кризи ліквідності 2014-2015 рр. було примусово виведено майже 90 банків (з близько 180, що діяли на початку 2014 року). В цих банках було сконцентровано близько 30% загальних активів системи. Виведення банків з ринку відбувалося без чіткої стратегії реформування банківського сектора і без передбачення достатніх компенсаторів від втрати наявних в них активів. «Розчищення» відбувалося з численними порушеннями, які стали предметом подальших судових розглядів.
2. Девальвація гривні 2014-2015 рр. лише частково була викликана об’єктивними факторами (війною та переоціненим обмінним курсом). Неадекватність дій НБУ на валютному ринку спровокувала паніку та так звану  кризу очікувань, що самосправджуються (англ. self-fulfilling crisis), в результаті чого девальвація гривні сягнула гігантських масштабів понад 300% і спричинила вищезазначену кризу ліквідності у банківській сфері. Гіпердевальвація мала наслідком те, що суб’єкти економічної діяльності країни, які мали значний обсяг зобов’язань в іноземній валюті або здійснювали бізнес на основі використання імпортних  складових, стали неспроможними продовжувати свою діяльність на колишніх принципах формування вартості. Саме валютна криза спричинила банківську кризу, економічну кризу і кризу державних фінансів.
3. Національна економіка втратила близько 300 млрд. грн. заощаджень. Досі не компенсованими через механізми ФГВ залишаються понад 140 млрд. грн.  коштів, які знаходилися на рахунках суб’єктів бізнесу і населення у ліквідованих банках (18 млрд. дол. за курсом 8). Українському бізнесу було відшкодовано лише 6% з рахунків у збанкрутілих банків, фізичним-особам з депозитами понад 200 тис. грн. – лише 9%. У результаті банківської кризи припинили свою діяльність понад 30 великих і більше 150 середніх підприємств, тисячі дрібних підприємців. Роботу втратили десятки тисяч людей (і в реальному, і в банківському секторах). Сукупні втрати економіки України в результаті банківської кризи 2014-2017 рр. становили близько  40% ВВП  (оцінки НБУ та USAID).
4. Рефінансування, яке отримували банки під час кризи 2014-15 рр. було дуже непрозорим (деякі банки отримували рефінансування від НБУ безпосередньо перед введенням адміністрації НБУ). У деяких банках гроші було вкрадено, а згодом банки було ліквідовано або націоналізовано. Станом на 01.10.2020 борг неплатоспроможних банків та банків у стадії ліквідації за кредитами рефінансування НБУ становив 35,5 млрд. грн.
5. Активи ліквідованих банків продавалися через аукціони ФГВ обмеженій кількості фінансових компаній за 1%-5% від номінальної вартості (в той час як депозити банків в межах 200 тис. грн. погашалися вкладникам з державного бюджету). Це спричинило величезні проблеми для підприємців та фізичних осіб, які мали позики в цих банках, оскільки вони не мали змоги викупити свій борг безпосередньо з державного фонду, а лише через посередників, які купували за 1-5% і продавали їм за 50% - 80% від номінальної вартості. Корумпована система, відома всім на ринку, і досі жодної справи проти учасників схеми.
6. У судових органах оскаржуються рішення НБУ щодо віднесення банків до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку (станом на 01.01.2020 ведуться справи по 31 банку). З іншого боку - юристи ФГВФО та неплатоспроможних банків ведуть близько 45 тис судових процесів на загальну суму майже 200 млрд грн. щодо стягнення завданих збитків державі та кредиторам. Постійні судові розгляди відволікають колосальні людські та фінансові ресурси, призводять до витрат часу на непродуктивні дії, яких можна було уникнути, якби процес оздоровлення банківської системи відбувався в правовому полі.
7. Процеси концентрації банківського капіталу призвели до формування олігополії на ринку банківських послуг та зниженню конкуренції. Як наслідок, банківська маржа між ставками за кредитами та ставками за депозитами суттєво зросла: з 4,5% річних в 2012-2014 рр., до 6,0% в 2015-2019 рр. і до рекордних 8% річних в 2020 р. під час корона-кризи (для порівняння: банківська маржа в Польщі в 2020 р. становить близько 3,5% річних).
8. Завдяки комбінації режимів монетарної та фіскальної політики в 2018-2019 рр. в країні було створено ідеальні умови для вимивання оборотних коштів з реального сектора через фіскальні інструменти на користь зовнішніх та внутрішніх фінансових посередників і кредиторів. Банківський сектор, користуючись сприятливою політикою центрального банку, сконцентрував свої дохідні операції на вкладанні коштів в державні облігації та в депозитні сертифікати. В «очищеній» банківській системі суттєво зросли прибутки банків з іноземним капіталом. Якщо в 2014 р. іноземні банки отримували близько 25% загальних процентних доходів банківської системи, то в 2020 р. - понад 30%. При цьому, якщо раніше іноземні банки приймали помітну участь у кредитуванні, то зараз їх пріоритетом переважно є ОВДП та депозитні сертифікати. Стратегія «зняття вершків» з активів з мінімальним рівнем ризику дозволила окремим іноземним банкам понад 50% своїх процентних доходів в січні-серпні 2020 р. сформувати за рахунок ОВДП та депозитних сертифікатів.
9. Фізична доступність банківських послуг для суб’єктів національної економіки знизилась: мережа банківських відділень (філій та територіально відокремлених безбалансових відділень) з початку 2015 р. до квітня 2017 р. знизилась на 34%, що звужує можливості для широкого залучення заощаджень населення в економічну систему.  Українські банки в липні-вересні 2020 року закрили 251 структурний підрозділ, скоротивши регіональну мережу станом на 1 жовтня.
10. З кінця 2017 р. НБУ розпочав цикл жорсткої монетарної політики, який досяг свого апогею в 2019 р., коли ігноруючи ризики значного непокритого паритету зовнішніх і внутрішніх процентних ставок, Національний банк зберігав високу облікову ставку (вдвічі вище інфляції). Це створило умови для масштабного припливу спекулятивного капіталу на ринок ОВДП та ревальваційного тиску на гривню. Реальна облікова ставка досягла значень 10% і вище, а реальний ефективний обмінний курс гривні укріпився на 20% (тоді як за процедурами Єврокомісії відхилення РЕОК на 11% за 3 роки – є ознакою макроекономічного дисбалансу). НБУ перейшов до жорстких параметрів монетарної політики в умовах критично слабкого внутрішнього попиту та в умовах критично низького рівня національних заощаджень (норма заощаджень населення 2017 р. – лише 4%). Це спровокувало рецесію в економіці ще задового до корона-кризи - падіння промислового виробництва, посилення трудової міграції, зростання структурного безробіття, скорочення заощаджень населення відбувалися ще з 2019 року і раніше. Економічні втрати України від жорсткої монетарної політики можна оцінити у 2,5–3% реального ВВП (оцінка на онові методології експертів МВФ). Скоротився не тільки поточний ВВП – значною мірою знищено виробничий та трудовий потенціал економіки. Однак очільники НБУ воліли не помічати вказаних тенденцій, переконуючи суспільство в тому, що ці негативні тенденції є «природним» явищем.
11. Бездумне насаджування жорстких параметрів монетарної політики в поєднанні з кардинальним посиленням кредитних вимог, яке проводилося Правлінням НБУ в умовах надмірної концентрації «очищеного» банківського капіталу призвело до декредитування та демонетизації економіки. Рівень кредитування за працюючими кредитами впав до 12% ВВП (падіння на 40 відс. п. відносно 2013 р.), рівень монетизації М3 скоротився до 33% ВВП (падіння на 30 відс. п. ВВП).
12. Висока вартість внутрішнього кредиту спровокувала розвиток внутрішнього тіньового ринку кредиторів та перетікання кредитних ресурсів у позабанківський сектор, що призвело до звуження регуляторного впливу НБУ на грошово-кредитні відносини.
13. Висока вартість внутрішнього кредиту змусила вітчизняний бізнес виходити на зовнішній ринок запозичень та залучати кошти в іноземній валюті, що в свою чергу посилило зовнішню вразливість економіки (зовнішній борг підприємств в 2019 р. зріс до рекордних 40% ВВП при середніх показниках в регіоні 25% ВВП).
14. В 2019 році в результаті комбінації факторів високої ставки та зміцнення гривні процентна премія валютним інвесторам побила світові рекорди дохідності серед країн з аналогічним рівнем ризику (нашим конкурентом був лише Єгипет). В окремі місяці дохідність для валютних інвестицій у гривневі цінні папери перевищувала 30% річних (у валюті!).
15. Нині банківська система України неефективно виконує свою природню функцію – фінансового посередництва в питанні перерозподілу заощаджень економіки. Співвідношення між працюючими банківськими кредитами та залученими коштами (депозитами) знизилося до рівня нижче 50%, тоді як в середньому по країнах Східної Європи, що таргетують інфляцію, даний показник складає 105%. Для того, щоб спонукати банки до кредитування держава була змушена запустити окремі програми компенсації процентів та надання пакетних гарантій за кредитами для МСБ, обсяг який обмежений фіскальним простором.

Виходячи з наведеного важко сказати, де «банківська реформа» Гонтаревої та членів її команди Смолія та Рожкової була успішною ... Точніше сказати - це «успіх» за який розплачуватимуться наші діти і внуки!

Основним «результатом» реформ стало виключення фінансового сектора із здорових процесів формування доданої вартості економіки, порушення нормального процесу економічного відтворення та врешті – економічна рецесія, яка повноцінно розгорнулась з кінця 2019 року.

Сюди можна віднести ще прямі збитки для Державного бюджету України, які НБУ має покривати зі свого прибутку до розподілу через рішення щодо виведення окремих банків з ринку.

Глава Ради НБУ Богдан Данилишин, академік НАН України