З Афганістану з любов'ю
Тридцять сім афганців та сирійців опинилися в горах — без жодного засобу зв’язку. Аби хоч трохи зігрітися вони розпалили вогнище. Діти плакали, жінки уже не мали сили йти. Вони не їли та не пили уже кілька днів. Чоловіки почали кричати та кликати на допомогу. Десь за пів години на крики збіглися словацькі поліцейські та прикордонники. Афганцям банально не вистачило сил перейти гору, щоб опинитися поза радіусом дій прикордонної поліції та розчинитися в Словаччині.
ДОВГИЙ ШЛЯХ В ЄВРОПУ
Цей канал діє уже багато років. У реєстрі судових рішень можна почитати значну кількість справ, по яких проходять перевізники. Яким і дають умовні терміни. Самі ж організатори та керівники на усіх ланках продовжують працювати. Канал діє.
Для афганців шлях до Європи починається ще в їх країні. Тут керівництво українського каналу має своїх спільників. Їх називають “гарантами”. Вони отримують від нелегальних мігрантів гроші. Все прозоро. Ці люди — фактично місцева афганська мафія. Вони тримають у себе величезні грошові суми та гарантують — коли їх земляки опиняться в Європі — передати гроші українським організаторам каналу. Все по чесному — афганці в Європі — їхні мафіозі передають гроші українським. Зловлять на кордоні — не має Європи — не має грошей.
Робота українського каналу фактично розпочинається ще із Росії. Сюди офіційно та легально — як туристи прилітають афганці. Українці та їх російські спільники переводять афганців через кордон. Російсько-український. Поза межами прикордонних постів. Лісами. Тож уже в Україну афганці потрапляють незаконно.
У нашій історії, невеликими групами афганців переправляли до Харкова. Місцева ячейка транскордонного каналу тут підшуковувала їм тимчасове житло, забезпечувала продуктами, інструктувала про майбутній шлях.
Інша ячейка — Житомирська — перевозила вантажними автомобілями групи афганців по 4-7 чоловік. Групи були маленькі — на випадок, якщо поліцейські затримають — щоб не замели усіх.
Вантажні автомобілі зазвичай їдуть у супроводі легкових авто. Керівники нижньої ланки їдуть попереду на розвідку, попереджають водіїв вантажівок про пости поліції, як їх оминати.
Групу афганців і сирійців — 38 чоловік — сформували уже в лісі Житомирської області. Тут вони кілька днів жили на базі відпочинку, чекаючи наступного водія — із Закарпатської ячейки. Власне цей водій є єдиним кого судили у цій справі. Адже він не здав нікого із своєї команди.
Водій був місцевим, але довший час мешкав на Закарпатті. З огляду на організацію процесу — канал функціонував не перший день.
Водій прибув на вантажному автомобілі МАН. Це був рефрежиратор, у якому перевозять коров’ячі туші. У цей рефрежиратор, як худобу, загнали 38 нелегалів.
Афганці розповіли, що у рефрежираторі зовсім не було чим дихати. Коли діти починали плакати, нелегали стукали в кабіну — від безвиході. Тоді водій вмикав кондиціонер. Той, який є у рефрежераторі для підтримання температури коров’ячих туш. Щоб не розмерзалися. Афганці згадували, що мерзли безбожно. Однак за те, хоч трохи було чим дихати.
У таких умовах вони їхали більше доби. Часто зупинялися. Напевне, коли супроводжуючі авто помічали поліцейських.
Афганці та сирійці розповідають, що на кінцевому шляху рефрежератор заїхав у величезний ангар. Тут вони побачили сім чоловіків міцної статури у спортивних костюмах. На головах у “спортсменів” були чорні маски. Тому афганці не змогли згодом впізнати хоч когось.
В ангарі нелегалів почали шманати. Відбирали усі цінні речі та гроші. Найбільше дісталося тим, у кого вилучали мобільні телефони. Хоч водій рефрежератора, ще в Житомирській області їх обшуковував, багатьом вдалося поховати мобілки.
Двоє чоловіків у масках мали спеціальні портативні металошукачі. Як розказували нелегали — такі як у працівників в аеропортах. Тих афганців, у кого знайшли телефони — били. Нелегели кажуть, що весь шлях — від Афганістану, і до Закарпатської області з ними поводилися добре. А знущатися почали в ангарі.
Водій рефрежератора розповів, що ангар був в Ужгороді. Хоча — не зміг “згадати” адресу.
В ангарі афганці пробули кілька годин. Їх забирали мікроавтобусами “Спринтер” — невеликими групами.
А далі — відвезли на місце наступного збору — біля підніжжя гори — в лісистій місцевості. Тут знову сформували усю групу із 38 чоловік. Нелегали розповіли, що “спортсмени” передали їх безпосередньо іншій групі спільників. Тих було п’ятеро, це були провідники. Вони були вдягнуті у камуфляжну форму. На головах також були маски.
Нелегали йшли горами в Словаччину — Чопським напрямком. Афганці та сирійці згадують, що їх сильно били. І постійно підганяли. Адже нелегалам було важко йти. Тих, хто відставали від групи — продовжували бити.
Били не тільки чоловіків, а й жінок із дітьми. Коли діти починали плакати, їх насильно поїли алкоголем.
У групі була жінка, яка уже не мала сили йти. Один із провідників, повів її назад, пообіцявши сину, що переправить афганку наступного дня. Але цей провідник повернувся за кілька годин назад — уже сам. Більше група нелегалів цієї жінки не бачила. Що із нею сталося — досі не відомо.
Провідники розперезалися, коли перетнули кордон. Один із афганців розповів, що йдучи лісом вони натрапили на паркан із колючим дротом. Провідники зробили у ньому лаз, через який пролізла уся група. Хоч до того їх і били, але після перетину кордону над афганцями взагалі почали знущатися.
Після перетину кордону група йшла ще кілька годин. Діти кричали, жінки плакали. Нелегали розповіли, що вони не їли кілька днів. Тому були обезсилені та не могли йти далі. Тоді провідники їх кинули серед лісу та повернулися назад. Показавши — в яку сторону йти нелегалам.
Афганці сильно померзли. Тому вони розпалили багаття та почали кликати на допомогу. Згодом, на крики прийшли словацькі прикордонники. Вони викликали поліцейських.
Нелегалам банально не вистачило сил пройти кілька кілометрів, щоб опинитися в населеному пункті в Словаччині.
За лічені години, в порядку реадмісії, нелегалів передали українським прикордонникам. Згодом, афганців депортували з України. Багатоденний жах для них закінчився. І вони почали жити в нових реаліях. Без грошей і заощаджень. Адже формально — їх перевели до Євросоюзу. Тому кожен із них втратив близько 10 тисяч доларів.
Тарас Зозулінський (Україна), Paa Kwesi Plange (Ghana)
***
"This article was developed with the support of the Money Trail Project (www.money-trail.org)”
"Ця стаття була підготована за підтримки проекту Money Trail Project (www.money-trail.org)"
